Домб’є - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Домб’є

ДО́МБ’Є (Dąbie) – передмістя Кракова. На поч. 1-ї світ. війни – табір для полонених вояків рос. й італ. армій, розрах. на 12 тис. осіб. У ході укр.-польс. війни 1918–19 до нього скеровано більше 10 тис. полонених вояків УГА, інтернов. держ. і політ. діячів ЗУНР, представників творчої інтелігенції та духовенства, зокрема К. Студинського, В. Старосольського, К. Целевича, О. Кульчицьку, М. Тарнавського, П. Франка (син І. Франка). Незважаючи на важкі умови життя, у таборі велася активна культ.-осв. робота, діяли укр. школа, театр, школа мист-в, стрілец. хор. Улітку 1919 до табору прибули полонені вояки Армії УНР на чолі з генералами В. Агапіївим і В. Оскілком (натомість галичан звільняли); у березні 1920 – інтернов. частини денікін. дивізії генерала М. Бредова, бл. 800 вояків якої (переважно українці) вступили до Армії УНР і вирушили на протибільшов. фронт. У квітні 1921 з табору Вадовиці сюди переведено 1-у Запороз. дивізію Армії УНР, що перебувала у Д. до ліквідації всіх таборів у Польщі 1923.

Літ.: Столецький В. Терновий вінок із Домб’є // Дзвін. 1990. Ч. 4; Z. Karpus. Jeńcy i internowani rosyjscy i ukraińscy w Polsce w latach 1918–1924. Toruń, 1991; Колянчук О. Незабуті могили. Л., 1993; Його ж. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939). Л., 2000.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2008