Домінчен Климентій Якович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Домінчен Климентій Якович

ДОМІ́НЧЕН Климентій Якович (25. 11 (08. 12). 1907, с. Студена, нині Піщан. р-ну Вінн. обл. – 06. 03. 1993, Київ) – композитор і диригент. Нар. арт. УРСР (1973). Чл. СКУ (1942). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1986). Уряд. нагороди. Закін. Київ. муз.-драм. ін-т (1931; кл. композиції В. Золотарьова, диригування – О. Орлова). Диригент Одес. (1932–34), Луган. (1934–35) опер. театрів, на Хабаров. (1936–37), Новосибір. (1937–38), Осетин. (1942–44) та Укр. (1945–51) радіо; гол. диригент Микол. філармонії (1938–41). Голова Укр. відділ. Муз. фонду СРСР (1948–58). Представник соцреалізму, спирався переважно на виражал. засади укр. композиторів-класиків 19 – поч. 20 ст., використовуючи засоби імпресіонізму та експресіонізму (4-а симф., 1983). До 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка написав кантату «Вольний син і вольна мати» (на сл. В. Бичка), вокал. поему «Тарасові Шевченку» (на сл. О. Новицького) для мішаного хору без супроводу, солоспів «Тарасова любов» (на сл. І. Майового) для баритона з фортепіано.

Тв.: 4 симфонії (1940, 1953, 1981, 1983); симф. поеми – «Вітчизна» (1945), «Герої “Потьомкіна”» (1955), «Карнавал» (1958); вокал.-симф. поема «Гей несись, наш спів, над морем» (1950); кантати – «Труд і мир» (1958), «Жива епоха комунізму» (1961), «Переяславські дзвони» (1979), «Переможці» (1983), «Салют, Перемога!» (1985); балети – «Снігуронька» (1965), «Про що співала трембіта» (1970), «Лісоруби» (1975), «Легенда про Київ» (1985); увертюри та сюїти, твори для естрад. оркестру укр. нар. інструментів, зокрема «Фантазія на українські народні теми» (1946), «Російсько-українська сюїта» (1954), концерт для домри з оркестром (1955); камерно-інструм. твори; пісні; музика до драм. і радіовистав, кінофільмів.

Літ.: Морозова І. Климентій Домінчен. К., 1972; ЇЇ ж. Твори К. Домінчена // Музика. 1980. № 4; Щириця Ю. Критерій оптимізму // КіЖ. 1986, 3 лют.; Шматенко С. Вірність жанру // Музика. 1987. № 6; Шурова Н. Народне визнання // КіЖ. 1987, 13 груд.

М. І. Головащенко

Стаття оновлена: 2008