ДОНЕ́ЦЬ Михайло Іванович (псевд.: Донцов, Донськой, Салтанов, Чернов; 11(23). 01. 1883, Київ — 10. 07. 1941, там само) — спів­ак (бас), музично-громадський діяч, педагог. Чоловік М. Донець-Тес­сейр. Нар. арт. УСРР (1931). До 1903 навч. у приват. муз. школі М. Тутковського у Києві (кл. О. Сантагано-Горчакової, М. Бочарова) та на драм. курсах М. Соловцова. 1903 дебютував у драм. трупі М. Бородая роллю Гусляра у ви­ставі «Снігуронька» О. Островського. 1907–13 — в опер. трупі С. Зиміна в Москві. Водночас 1909–12 — спів­організатор та кер. укр. муз.-драм. гуртка «Кобзар», який пропагував укр. мистецтво у Москві. Брав участь у концерті, присвяч. 50-річчю від дня смерті Т. Шевченка. 1913–23 та 1927–41 — соліст Київ., 1924–26 — Свердлов. (нині Єкатеринбург, РФ), 1923–24 та 1926–27 — Харків. опер. Д. — один з ініціаторів за­провадже­н­ня української мови на опер. сцені, популяризатор укр. опер. репертуару. Виконав партії Голови та Чуба в по­становці «Черевичків» П. Чайковського українською мовою, доклав зусиль до втіле­н­ня на сцені опери «Тарас Бульба» М. Лисенка. Під час Визв. змагань 1917–21 на мітингах виконував пісні «Ой Дні­пре мій, Дні­пре», «Молітесь, братія» М. Лисенка, патріот. пісні. Симпатизував і захоплено писав про М. Грушевського, спів­працював з ним; вітав на Софій. май­дані С. Петлюру. Мав прихильників серед рад. кер-ва, зокрема його під­тримував М. Хрущов. Був май­стром сценіч. пере­втіле­н­ня з сильним голосом широкого діапазону, за що його називали укр. Шаляпіним. Виконавець різнопланових ролей — від ге- роїч. до епізод. характерних. Як камер. спів­ак брав участь у концертах Гуртка любителів рос. музики. Популяризував твори М. Лисенка, К. Стеценка та ін. Виконував нар. пісні укр., рос. та італ. мовами. Від 1919 ви­ступав разом з дружиною. 1933 з групою укр. арт. гастролював на Далекому Сх. Від 1918 — викладач співу Київ. муз.-драм. ін­ституту, згодом — сольного співу та актор. майстерності Київ. консерваторії. Серед учнів — М. Єгоричева. Автор статей з питань вокал. мистецтва, історії опер. театру. Хоч Д. намагався бути лояльним до органів рад. влади, його від­верті вияви нац. гідності, любов до укр. муз. культури, крит. по­гляди на ріше­н­ня, по­станови уряду, прямі ви­ступи на захист ре­прес. спів­аків зумовили заведе­н­ня на нього 1936 справи. У липні 1941 за неправдивими звинуваче­н­нями у звʼязках з петлюрівцями, антирад. контр­рев. діяльності, шпигунстві на користь німців заарешт. і роз­стріляний. Імʼям Д. на­звано вулицю в Києві.