Донецьк

ДОНЕ́ЦЬК (до 1924 — Юзівка, 1924–61 — Сталіно) — місто обласного значе­н­ня, центр Донецької області. Знаходиться у верхівʼї р. Кальміус (бас. Азов. моря), на Пд. Зх. Донец. кряжа, у межах Донецького камʼяновугільного басейну, за 861 км від Києва, 136 км від Маріуполя, 110 км від Словʼянська, 98 км від Кр­аматорська, 53 км від Горлівки, 50 км від Єнакієвого та за 20 км від Макіївки. Поверх­ня міста ускладнена териконами (вис. бл. 100 м). Площа 570,7 км². Насел. 1 016 194 особи (2001, складає 91,3 % до 1989): росіян — 48,15 %, українців — 46,65 %, білорусів — 1,15 %, греків — 0,99 %, євреїв — 0,50 %, татар — 0,49 %, вірмен — 0,40 %, азербайджанців — 0,20 %, грузинів — 0,20 %. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт. Транс­порт­на інфра­структура: автобусні, тролейбусні та трамвайні маршрути. Поділяється на Будьон­нів., Ворошилов., Калінін., Київ., Кіров., Куйбишев., Ленін., Петров., Пролетар. р-ни. Пролетар. райраді під­порядк. Мо­спин. міськрада (м. Моспине, смт Горбачово-Михайлівка, села Бирюки, Вербова Балка, Гришки, Михайлівка, Ново­двірське, Октябрське), Будьон­нів. — Ларин. селищна рада (смт Ларине, с-ще Павло­градське, с. Темрюк). Разом з Макіївкою утворює велику агломерацію.

На тер. міста у Київ. і Пролетар. р-нах роз­копано кургани доби неоліту (3 тис. р. до н. е.; кістяки людини, кремʼяні знаря­д­дя праці, глиняний посуд), у Куйбишев. — епохи міді–бронзи. Побл. центр. обл. лікарні досліджено курган зі скіф. похова­н­ням (4–3 ст. до н. е.), ві­домі також кургани кочівників 11–13 ст., де зна­йдено срібні прикраси, шаблі, вудила, кістки коней. Заселе­н­ня тер. ниніш. міста роз­почалося на­прикінці 17 ст., коли у верхівʼї Кальміусу, на правому її березі, заможні козаки заклали зимівники та хутори. Нижче по Кальміусу запорожець Мандрика заснував зимівник Мандрикине. козаки, які селилися тут, разом зі своїми сімʼями охороняли шлях з Дону на Запорож­жя, за­ймалися скотарством і землеробством. Поселе­н­ня того часу не мали по­стій. характеру та часто змінювали своє місце роз­ташува­н­ня. Ліквідувавши 1775 Запороз. Січ, царський уряд дарував місц. землі та надавав офіцер. чини козац. верхівці, яка зголосилася служити Рос. імперії. 1779 нащадок Ізюм. полковника поручик Є. Шидловський у межах пн.-сх. частини сучас. Київ. р-ну заснував слободу Олександрівку (на­звана на честь його старшого сина Олександра), пере­важ. частини Ворошилов. р-ну — Крутоярівку (залишки яру й нині обрамовують зі Сх. парк ім. Ленін. комсомолу). За 4-м Всерос. пере­писом насел. 1782 в Олександрівці проживало 206 чоловіків і 165 жінок. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. на тер. Д. зʼявилися ще 4 поселе­н­ня: Олексіївка, Катеринівка, Любимівка та Григорівка. 1803 колиш. зимівник Мандрикине став маєтком Авдотьїним. Після 1820 в Олександрівці закладено дрібні шахти («дудки»), де здійснювали видобуток вугі­л­ля з пластів, що виходили на поверх­ню землі. 1841 новорос. генерал-губернатор М. Воронцов у межах міста збудував перший великий рудник Олександрівський, на якому працювало 76 вільнона­йманих робітників. У 1850-х рр. щоріч. видобуток вугі­л­ля на ньому становив 400–500 тис. пудів. 1859 в Олександрівці мешкало 1091, Авдотьїному — 380, Олексіївці — 320, Григорівці — 154 особи (всі вони входили до Бахмут. пов.). Після земел. реформи 1861 на ці землі почали при­їжджати пере­селенці з центр. р-нів Росії. Власне свою історію Д. веде від 1869, з поч. будівництва за 7 км від Олександрівки металург. заводу (нині ЗАТ «“Донецьк­сталь” Металургійний завод») та шахт акц. «Новорос. товариства камʼяновугіл., залізороб. і рейкового виробництва», роз­порядником якого до 1889 був британ. під­приємець Дж. Юз. Згодом заводське та Олександрів. рудника с-ща злилися в одне — Юзівку. 1872 введено в дію Костянтинів. залізницю (Костянтинівка–Ясинувата–Юзівка–Оленівка), з якою Юзів. завод був зʼ­єд­наний залізнич. гілкою. Зро­ста­н­ня металург. виробництва су­проводжував швидкий роз­виток камʼяновугіл. промисловості, для потреб якої 1889 бельг. під­приємці Боссе та Генефельд спорудили маш.-буд. і чавуноливар. завод (нині ВАТ «Донецькгірмаш»). На поч. 20 ст. Юзівка — знач. залізнич. вузол, один із найпотужніших пром. центрів на Пд. Рос. імперії. 1899 на тер. ниніш. Д. діяло 9 рудників потуж. 99,2 млн пудів вугі­л­ля, на яких працювало бл. 1 тис. гірників. Серед найбільших (3/4 від заг. видобутку) — акціонерних англ. «Новорос. товариства камʼяновугіл., залізороб. і рейкового виробництва» та франц. «Рутченків. гірн.-пром. товариства» (решта належала рос. і укр. під­приємцям, зокрема Карпову, Рутченку). Водночас роз­вивалися дрібні під­приємства харч. та легкої пром-стей (станом на 1899 — 16), Юзівка пере­творилася на знач. ринок збуту с.-г. продукції. Щонеділі від­бувалися базари, двічі на рік (навесні та влітку) — великі ярмарки. У 1870–80-х рр. Юзівку забудовували хаотично, від 1891 — від­повід­но до затв. Новорос. товариством плану, за яким вулиці (лінії) роз­міщували прямолінійно, паралельно одна одній і пере­тинали перпендикулярно прямими вузькими про­спектами. До 1917 Юзівка не мала органу самоврядува­н­ня та влас. бюджету (в офіц. документах за­значалася як містечко), адміністративно на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. поділялася на пд. («Заводська») і пн. («Новий Світ») частини. У пд. знаходилися завод. споруди, залізничні депо, шахти, теле­графна станція, лікарня, аптека, англ. школа, будинки англ. і рос. кваліфік. працівників, завод. контора, садиба Юзів, завод. клуб «Аудиторія», православ. молитов. будинок св. Миколи Угодника, велотрек, теніс. корт; у пн. — Свято-Преображен. собор (1884), трактир «Новий Світ» (виник побл. металург. заводу з перших днів його роботи), базар, крамниці, перукарні, різноманіт. майстерні, 6 готелів, 3 банки (Держ., Азово-Донський, Між­нар.), 6 аптек, базарна та пошт.-теле­графна контори, 4 початк. школи, 3 гімназії, комерц. училище, упр. поліцей. на­глядача, земська лікарня, цирк, міський сад, пожежна каланча. 1870 у Юзівці налічувалося 164, 1884 — 5494, 1897 — 28 076, 1910 — 48 400 жит. 1898 тут від­крито майстерні з ремонту гірн.-шахт. устаткува­н­ня (нині ВАТ «Рутченківський завод “Гірмаш”») та Рутченків. коксохім. завод, 1911 — Смоляників. коксохім. завод (1970 на базі Рутченків., Смоляників. заводів та колиш. коксохім. виробництва металург. заводу Новорос. товариства утвор. Донец. коксохім. завод ім. С. Кірова, нині ВАТ «Донецьк­кокс»), 1916 — під­приємство з виробництва снарядів дрібного, середнього та великого калібрів (нині ВАТ «Донецький завод “Точмаш”»), перший у Рос. імперії завод синтет. кислоти (у 1990-х рр. — ВАТ «Донец. завод хім. ре­активів», нині не працює). У 1900-х рр. у Юзівці діяли шахти «Гурʼївська» Олександрів. копальні, «Похила» Смоляників. копальні, № 4, 7, 8, 9, 9-біс копальні «Вітка», «Заводська», «Центральна», № 7 «Похила», № 4 «Лівенська» та ін. Під час рев. подій 1905–07 від­бувалися масові демонстрації. Від 1917 — місто. У ході Визв. змагань 1917–21 політ. влада неоднораз. змінювалася. Найбільший вплив на робітництво мали рос. ліві течії — есери, меншовики, більшовики. Від поч. 1918 в Юзівці пере­бували більшов., від квітня — нім. війська, на­прикінці 1918 — красновці. На поч. 1919 місто знову захопили більшовики, згодом — денікінці, влітку 1920 — врангелівці. Остаточно рад. владу встановлено у листопаді 1920. Від­тоді роз­почато від­новле­н­ня зруйнованої промисловості, націоналізацію нар. господарства, будівництво робітн. с-щ, громад. споруд. Від 1925 Сталіно (пере­йменов. на честь тодіш. очільника СРСР Й. Сталіна; за твердже­н­ням деяких дослідників, протягом кількох місяців 1923 місто на­звали іменем одного з гол. організаторів більшов. пере­вороту 1917, тодіш. наркома з військ. і мор. справ Л. Троцького) — окруж., від 1932 — обл. центр. У між­воє­н­ня в місті збудовано 10 великих вугіл. під­приємств заг. потуж. 500 тис. т, авторемонт., з обробле­н­ня вторин. кольор. металів, мех. заводи, низку під­приємств легк. і харч. пром-стей. 1928 у Сталіно був запущений перший трамвай, 1939 — тролейбус. На поч. 1930-х рр. тут роз­горнулося ударництво, згодом — стаханов. рух. 1941 у місті працювало 223 під­приємства союз. та респ. значе­н­ня (7 % заг.-союз. видобутку вугі­л­ля, 5 % заг.-союз. виробництва сталі, 11 % — коксу), діяли індустр. (най­старіший ВНЗ Донец. обл., нині Донецький національний технічний університет), мед. ім. М. Горького (нині Донецький національний медичний університет ім. М. Горького) та пед. (нині Донецький національний університет) ін­ститути, 113 заг.-осв. шкіл, 133 до­шкіл. заклади; 21 лікарня; драм. театр ім. Артема (нині Донецький обласний академічний український музично-драматичний театр), театр опери та балету (нині Донецький академічний державний театр опери та балету ім. А. Соловʼяненка), театр ляльок (нині Донецький академічний обласний театр ляльок). 1926 у Д. проживало 106 тис. (росіян — 56,2 %, українців — 26,1 %, євреїв — 10,7 %), 1933 — 278 тис., 1937 — 246 тис., 1939 — 472,4 тис., 1941 — 507 тис., 1943 — 175 тис., 1959 — 708 тис. (росіян — 51 %, українців — 31 %, євреїв — 3 %), 1970 — 879 тис., 1984 — 1,06 млн осіб. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. До поч. 1940-х рр. чекісти вбили бл. 4 тис. донеч­чан. Після нападу Німеч­чини на СРСР пром-сть міста пере­орієнтовано на випуск продукції для фронту, з на­ближе­н­ням нім. військ більшість під­приємств еваку­йовано у сх. р-ни РФ. Під час окупації (23 жовтня 1941 — 8 вересня 1943) нацисти створили концентрац. табір (у якому пере­бував також письмен­ник Я. Качура, закатований у жовтні 1943), спалили бл. 60 % усього житл. та громад. фонду. Діяло під­пі­л­ля під керівництвом С. Матьокіна, С. Скоблова та Б. Орлова. До 1950 Сталіно повністю від­будовано. 1961 на честь р. Сівер. Донець місто отримало сучасну назву. 1970 ріше­н­ням ЮНЕСКО ви­знане одним із найкращих молодих пром. міст світу, 1979 нагороджене орденом Леніна. Пере­творен­ню Д. у сучасне місто у 1960–80-х рр. сприяла діяльність тодішнього керівництва міста та обл. — В. Миронова та В. Дегтярьова.

Нині Д. — потуж. пром. центр України. За обсягами пром. виробництва посідає 2-е м. в області після Маріуполя та 1-е м. за темпами екон. роз­витку. На його тер. роз­таш. одна з найбільших в Україні вільних екон. зон («Донецьк»). У місті працює 16 вугіл. шахт потуж. бл. 8,5 млн т вугі­л­ля щорічно, пере­важна більшість яких під­порядк. Донецькій вугільній енергетичній компанії. Серед найпотужніших — Засядька О. імені Шахта. Ви­значал. також є металург., з обробле­н­ня металу, маш.-буд., легка, харч., пере­робна та ін. галузі промисловості (Металург. завод «Донецьк­сталь», «Донецькгірмаш», Рутченків. завод «Гірмаш», Донец. завод «Точмаш», «Донецьк­кокс»; Донецький казен­ний завод хімічних виробів, кондитер. компанії «АВК» та «Конті», ВАТи — «Топаз», «“Донбас” Донецьке виробничо-торговельне під­приємство», «Донбаскабель», «Донецький екс­периментальний ремонтно-механічний завод», «Донецький енергозавод», «Донецький завод “Продмаш”», «Донецький метало­прокатний завод», «Донтехгума», АТ «Норд», ЗАТи — «Донецький завод високовольтних опор», «Донецька макарон­на фабрика», «“Сармат” Донецький пивоварний завод», ТОВи — «Донецьке виробниче обʼ­єд­на­н­ня “Текс­тиль–Контакт–Донбас”», «Донецький завод газової і електричної побутової апаратури»), виробництво електро­енергії, газу та води. До поч. 2000-х рр. працював Донецький завод іграшок — одне з провід. під­приємств із виготовле­н­ня іграшок у СРСР.

У Д. — 39 ВНЗів (Донец. тех. університет, Донец. університет, Донец. мед. університет, Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Донецький державний університет управлі­н­ня, Донецька державна музична академія ім. С. Прокофʼєва, Донецький державний ін­ститут здоровʼя, фізичного вихова­н­ня і спорту), 21 профес.-тех. (Донецьке вище училище олімпійського резерву ім. С. Бубки, Донецьке музичне училище, Донецьке училище культури, Донецьке художнє училище), 169 заг.-осв. та 177 до­шкіл. навч. закладів, 5 ДЮСШ; Донецький фізико-технічний ін­ститут ім. О. Галкіна НАНУ, Економіки промисловості Ін­ститут НАНУ, Економіко-правових досліджень Ін­ститут НАНУ, Прикладної математики і механіки Ін­ститут НАНУ, Про­блем штучного інтелекту Ін­ститут НАНУ та Міністерства освіти і науки України, Фізики гірничих процесів Ін­ститут НАНУ, Фізико-органічної хімії і вуглехімії Ін­ститут ім. Л. Литвиненка НАНУ, Гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерської справи Український державний науково-дослідний і проект­но-кон­структорський ін­ститут НАНУ, «Автоматгірмаш ім. В. Антипова», Вибухозахищеного та рудникового електрообладна­н­ня Український науково-дослідний ін­ститут, Гірничої механіки Науково-дослідний ін­ститут ім. М. Федорова, «Донецький ін­ститут з проектува­н­ня організації шахтного будівництва та під­приємств будівельної галузі», «Донді­провуглемаш», Донецький державний науково-дослідний і проект­ний ін­ститут кольорових металів, Донецький державний науково-дослідний ін­ститут чорної металургії, Донецький науково-дослідний вугільний ін­ститут, Донецький науково-дослідний ін­ститут комплексної автоматизації; 52 лікув.-профілакт. установи, 21 лікарня, 27 дит. поліклінік, 5 дит. лікарень, 8 стоматол. поліклінік, 10 СЕС; Донецька обласна філармонія, Донец. академ. держ. театр опери та балету ім. А. Соловʼяненка, Донец. обл. академ. театр ляльок, Донецький обл. академ. укр. муз.-драм. театр, Донецький обласний крає­знавчий музей, Донецький обласний художній музей, Донецької залізниці історії та роз­витку Музей, Донецький державний цирк «Космос», 439 б-к (Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. Крупської, Донецька обласна наукова медична бібліотека), 6 кінотеатрів, 46 Палаців і Будинків культури, 15 шкіл естет. вихова­н­ня; 23 готелі, 2 парки від­починку, Донецький ботанічний сад НАНУ. Виходять газети «Донеч­чина», «Донбасс», «Донецкие новости», «Акцент», «Донецкий кряж плюс», «Вечерний Донецк», літ.-худож. ж. «Донбас». Щороку від­бувається низка між­нар. конкурсів та фестивалів, зокрема молодих піаністів «На батьківщині Сергія Прокофʼєва», дит. балет. ви­став «Ґран па», опер. мистецтва «Золота корона», гітар. мистецтва «Кришталеві струни», лірич. пісні «Батьківський дім». Серед ві­домих творчих колективів — засл. ансамбль пісні і танцю України «Донбас». Місто під­тримує та роз­виває спорт. традиції. У спорт. закладах Д. зро­стало багато ви­знач. спортс­менів України. Його візит. карткою стали між­нар. турніри «Зірки жердини» з легкої атлетики, «Золота Лілія» зі спорт. гімнастики. У Премʼєр-лізі України з футболу Д. пред­ставляють команди «Шахтар» і «Металург». Встановлено памʼятники Т. Шевченку, І. Франку, Б. Хмельницькому, О. Пушкіну, А. Соловʼяненку, Дж. Юзу, С. Бубці, Й. Кобзону, Артему, «Слава шахтарській праці», жертвам фашизму, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям, жертвам політ. ре­пресій, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, героям-стратонавтам, «Цар-пушка» (копія моск.), «Цар-дзвін» (копія бохум., Німеч­чина) та ін. Своєрід. символом Донбасу стала «Пальма Мерцалова» (копія с.-петербур., яку виготовив 1896 коваль Юзів. металург. заводу О. Мерцалов з помічником молотобійником Ф. Шпаріним із суціл. шматка рейки; 1900 його витвір удостоєно Ґран-Прі всесвіт. ви­ставки в Парижі). Культ. споруди мають практично всі осн. конфесії країни — православні (найбільше УПЦ МП), римо- і греко-католики, проте­станти, юдеї, мусульмани. Більшість храмів побудовано порівняно недавно, інші — докорін­но пере­будовані культ. споруди 19–20 ст. У Д. здійснює діяльність Ген. консульство Чехії. Роз­таш. Почесні консульства Німеч­чини, Словач­чини, Литви та Австрії. Міста-по­братими: Бохум (Німеч­чина), Гомель (Білорусь), Казань (Татар­стан, РФ), Кутаїсі (Грузія), Піт­тсбурґ (США), Таранто (Італія), Шарлеруа (Бельгія), Шеф­філд (Велика Британія). Видатні уродженці: академік АН УРСР — хімік-технолог В. Атрощенко, фахівець у галузі металургії М. Луговцов, академік НАНУ — економіст О. Алимов, фахівець у галузі молекуляр. біо­логії Г. Єльська, чл.-кор. АН УРСР, фахівець у галузі гірн. механіки К. Борисенко, чл.-кор. НАНУ — фахівці у галузі гірн. справи А. Алексєєв, Е. Єфремов, фахівець у галузі металургії В. Пилюшенко, металофізик С. Сидоренко, океанолог Л. Черкесов, академік РАН, математик А. Фоменко, чл.-кор. РАН, фахівець у галузі атом. енергетики В. Сидоренко; письмен­ники Е. Андієвська, В. Бойко, В. Діброва, В. Шутов; художник декор. мистецтва Г. Беро, скульптор, живописець, нар. художник РРФСР, дійс. чл. Рос. АМ А. Бічуков, живописець, засл. художник УРСР В. Єфименко, графік, живописець, нар. художник України В. Шендель; опер. спів­ак, нар. арт. СРСР А. Соловʼяненко, артисти балету нар. арт. УРСР В. Писарєв та засл. арт. УРСР О. Горчакова, актриса, засл. арт. УРСР Т. Аркушенко, режисер, засл. арт. УРСР А. Бондаренко, музико­знавець, канд. мистецтво­знавства Н. Степаненко; один з керівників вугіл. галузі СРСР Є. Абакумов; промисловець Р. Ахметов, реліг. діяч Р. Брагін; спортс­мени І. Веселов (важка атлетика), Ю. Гаврилов (гандбол), В. Засипко (бокс), В. Звягінцев (футбол), Т. Козуліна (тріатлон), О. Кольчугіна (парашут. спорт), Л. Подкопаєва (спорт. гімнастика), Ю. Сухоруков (кульова стрільба), І. Ліщинська, Н. Тобіас та Д. Юрченко (усі — легка атлетика); тренери О. Кожух (плава­н­ня) та Є. Волобуєв (стрибки з жердиною); Герої Рад. Союзу П. Бринько, В. Давидов, В. Зенцов та ін.

Літ.: Земляк К. П., Критенко Г. П. Край Донецький. К., 1957; Світличний К., Миронов М. Донецьк. К., 1966; Дранко Н. С., Альтер М. С., Лисянский А. С. и др. Донецк: Истор.-экон. очерк. Д., 1969; Бородай А. С., Кишкань В. П. Донецк вчера, сегодня, завтра. Д., 1970; Миронов В. П. Город, в котором мы живем. Д., 1973; 1977; Бородай А. С. Донецк: Очерк. Д., 1973; Книга о Донбас­се: Природа, люди, дела. Д., 1977; Памятные места Донбас­са: Путеводитель. Д., 1979; Донецк: Истор.-краевед. очерк. Д., 1981; Килес­со С. К., Кишкань В. П., Петренко В. П. и др. Донецк: Архит.-истор. очерк. К., 1982; T. Friedgut. Iuzovka and Revolution: Life and Work in Russiaʼs Donbass, 1869–1924. Vol. 1–2. Princeton; New Jersey, 1989; Юз и Юзовка. Д., 2000; Нікольський В. М. Під­пі­л­ля ОУН(б) у Донбасі. К., 2001.

М. І. Волков

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю