Донецький камя’новугільний басейн - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Донецький камя’новугільний басейн

ДОНЕ́ЦЬКИЙ КАМ’ЯНОВУ́ГІЛЬНИЙ БАСЕ́ЙН – найбільша група родовищ кам’яного вугілля у Європі. Охоплює тер. Донец., Луган., Дніпроп., частини Харків. і Полтав. областей України та Ростов. обл. РФ. Природ. межами Д. к. б. на Пд. Зх. та Пн. є виходи нижніх вугіл. пластів на поверхню товщі карбон. віку, на Сх. – їхнє виклинювання, на Пн. Зх. – глиб. залягання пластів нижче 1800 м (за міжнар. нормою – межа підрахунку запасів), на Пд. – зчленування з УЩ. Пл. 60 тис. км2, з них у межах України – 50 тис. км2. Видовжений у зх. і пн.-зх. напрямах на 650 км при макс. ширині 200 км. На пл. бл. 23 тис. км2 вугленосні відклади виходять на земну поверхню або залягають на малих глибинах – т. зв. відкритий, або складчатий (старий) Донбас, що був єдиним великим вугіл. бас. колиш. Рос. імперії та СРСР. Нині є основою вугіл. пром-сті України. Вивчення й освоєння Донбасу розпочалось у 18 ст. Царський двір Рос. імперії вперше одержав відомості про значні поклади вугілля від козаків. Розробки мали локал. характер, оскільки видобування велося кустар. методом. Першу шахту закладено 1795 у Лисичанську (нині місто Луган. обл.), у 2-й пол. 1860-х рр. створ. перші геол. карти басейну. За дорученням Геол. ком-ту системат. вивчення басейну проводили геологи Л. Лутугін, Ф. Чернишов, П. Лебедєв. Наприкінці 19 ст. почалося його широкомасштабне освоєння, а у 1920–30-х рр. став осн. вугледобув. центром СРСР, отримав назву «Всесоюзна кочегарка». Знач. розвитку вугледобувна пром-сть Донбасу досягла у повоєнні роки. Відкриття Зх. Донбасу (Дніпров.-Донец. западина) розширило межі Д. к. б. На 1958 видобуток вугілля становив 181,7 млн т при серед. потуж. шахт 287 тис. т на рік, найвищого рівня вироб-во досягло 1976 – 218 млн т, у 1990-х рр. цей показник знизився до 90 млн т. Нині низка шахт вичерпала свій резерв або потребує модернізації, з 250-ти діючих у минулому планується закриття понад 100 як нерентабельних. Водночас запаси вугілля Д. к. б. дають можливість вважати його осн. енергоносієм у країні, здат. забезпечити її потреби. З 330-ти пластів 130 мають робочу потужність. Заг. запаси 86,0 млрд т (глиб. до 1800 м), розвідано 43,0 млрд т. Найпоширеніші потуж. пластів 0,6–1,8 м, понад 2,0 м зустрічаються рідко. За сучас. тех. можливостей для розробки визначено пласти потуж. 0,55–0,7 м з пологим нахилом і 0,5–0,6 м – з крутим, встановлено 2 максимуми вугленосності: серпухів. ярус нижнього карбону і серед. карбон, де сконцентровано більшість вугіл. пластів. У відкладах серпухів. ярусу міститься 11 % заг.-донец. запасів вугілля, у нижньобашкир. під’ярусі – 1,5 %, у верхньобашкир. – 87 %. У верх. карбоні пром. є лише 1 пласт. Родовища Донбасу, що розробляються, представлені всіма різновидами кам’яного вугілля, переважна більшість пластів – вугіллям класу гумітів; другорядну роль відіграють сапропелевогумусові та ліптобіоліти. Вміст сірки 0,7–5,5 %, попелу – 1,7–30,9 %. За речовин.-петрогр. складом вугілля відкритого Донбасу містить 80–95 % вітриніту, 3–15 % – фюзиніту і 2–10 % – лептиніту. У межах старого укр. Донбасу виділяють Пн., Центр. та Пд. У Зх. Донбасі є значні поклади солоного вугілля (розвідані запаси перевищують 6 млрд т на глиб. 200–600 м), яке містить солі натрію (понад 1,5 %) і малопридатне для спалювання в існуючих котлах. Перспективи розширення сучас. пром. Донец. бас. разом з Дніпров.-Донец. западиною і перетворення у великий Донбас значні, насамперед, за рахунок нових родовищ кам’яного вугілля карбону Дніпров.-Донец. западини і бурого вугілля юри та палеогену–неогену. З кам’яновугіл. відкладами Д. к. б. пов’язані значні перспективи щодо родовищ метану. Є підстави розглядати Донбас як велику метан. провінцію, де прогнозні запаси метану сягають 10 трлн м3. Це стосується як малих глибин до 1800 м, так і глибин понад 5000 м, де є великі зони розщільнення.

Літ.: Геология месторождений углей и горючих сланцев СССР: Угольные бассейны и месторождения юга европейской части СССР. Москва, 1963; Майданович И., Радзивилл А. Особенности тектоники угольных бассейнов Украины. К., 1984.

А. Я. Радзивілл

Стаття оновлена: 2008