Донос - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Донос

ДОНО́С – таємно подані керівним особам відомості про злочин зі звинуваченням кого-небудь у чомусь. Д. є інформацією про недозволені дії людини, варті осуду з боку кер-ва. Д. може бути наслідком кар’єризму сповіщувача, симптоматич. виявом його ідеол. настанов, рефлексом індивідуал. або масової істерії, засобом боротьби. Д. сприймають як явище, що суперечить морал. кодексу порядної людини. Д. існували в усі часи та в усіх сусп-вах. У рим. праві до таєм. Д. без звинувачення та викриття у суді ставилися різко негативно: Д. не викликав довіри і приписувався ворожим почуттям донощика; звинуваченого вважали невинним через відсутність обвинувача. Д. був основою на інквізиц. слідстві-суді. Наприкінці 18 ст. виникли протести проти послуговування у юриспруденції Д. Виразник цього руху італій. правознавець, економіст і публіцист Г. Філанджієрі запропонував офіц. органам узяти за правило не брати Д. до уваги. Йому заперечували, оскільки повідомляти про злочини – обов’язок кожного громадянина, а зобов’язати донощика виступати обвинувачем – допустити безліч випадків укриття злочинів. У франц. законодавстві 1791 введено поняття «громадян. Д.». У рос. процесі 17 – 1-ї пол. 19 ст. прийняття Д. було процесуал. моментом, детально унормованим у законі. Донощиком не могла бути особа, позбавлена усіх прав власності; не приймали Д. дітей на батьків, від управляючого на господаря, якому він не прозвітував про справи (за винятком Д. про держ. злочини); не приймали Д. під час змов. Донощика розпитували про обставини злочину, при цьому було заборонено приводити його до присяги для підтвердження Д. Якщо для Д. доказів не було, його все одно записували у протокол. У рад. сусп-ві Д. став одним із факторів орг-ції сусп. життя, поширеним прийомом, до якого вдавалися карал. органи для розгортання масових репресій у 1930–40-х рр. КПРС та її спецслужби заохочуючи донощиків, робили їх зразком соц. поведінки. Письмовий Д. без підпису отримав назву анонімки (див. Анонім). Д. катастрофічно позначилися на житті громадян СРСР, зокрема українців. У сучас. кримінал. праві Д. – злочин проти правосуддя: фальшива інформація про конкрет. злочин конкрет. особи. Упевненість особи в істинності наданої інформації, а також необґрунтов. скарга на нібито злочинне порушення прав, подана компетент. органам чи посадовим особам, не містить складу злочину. Д. як склад злочину передбачено і у законодавствах зарубіж. держав.

О. О. Перченко

Стаття оновлена: 2008