Донські козаки

ДОНСЬКІ́ КОЗАКИ́ Процес утворе­н­ня донського козацтва роз­почався на зламі 15–16 ст. з появою на Серед. та Нижньому Дону вихідців із моск.-рязан. прикордо­н­ня (пере­важно козаків) та з укр., азов. й ордин. козацтв. Перші формува­н­ня Д. к. зʼявилися у 1530–40-і рр., утворе­н­ня донської козац. спільноти припадає на серед. 16 ст. Д. к. обʼ­єд­нувалися на поліетніч. основі. На Серед. Дону домінували вихідці з моск.-рязан. прикордо­н­ня, на Нижньому Дону — з укр. земель. Укр. козакам належить осн. роль у покозачен­ні Нижнього Дону, пере­творен­ні донців на окрему спільноту та в утверджен­ні поділу Д. к. на верхових і низових. Межа між тер. верхових і низових козаків проходила по городку (м-ку) Раздори (нині станиця Раздорська Ростов. обл., РФ). 1613 чисельність Д. к. становила 1888 осіб, на поч. 18 ст. — бл. 30-ти тис., на­прикінці 18 ст. — 200 тис., на поч. 20 ст. — 300 тис. Д. к. взяли активну участь у становлен­ні гребен., терського та яїцького козацтв. Перші поселе­н­ня Д. к. були роз­таш. по берегах Дону. Від кін. 17 ст. донці почали освоювати ліві притоки Дону — Медведицю, Хопер із притокою Бузулук та ін. (усі — нині на тер. Волгогр. обл., РФ), а в пониз­зі прав­обереж. притоків остаточно закріпилися лише у 1720-х рр. У 1730–60-і рр. між донцями та запорожцями точилися по­стійні суперечки за прикордон­ні землі. Згідно з указом імператриці Єлизавети Петрівни від 15 квітня 1746 кордон мав проходити по р. Кальміус (притока Сівер. Дінця, бас. Дону). Жалувана грамота імператриці Катерини II 1793 закріпила за Д. к. усі землі, що належали їм на той час. Осн. типом донських поселень спочатку були городки (перші з них склалися у серед. 17 ст.). В остан. чв. 17 ст. зʼявилися хутори та станиці (остан­ні обʼ­єд­нували кілька хуторів). Д. к. орієнтувалися на цін­ності християнства і моск. державництва; були частиною козац. поясу Дні­про–Яїк (нині р. Урал), який слугував щитом від на­скоків кочових сусідів; ві­ді­гравали роль авангарду християн. колонізації земель між Доном та Волгою. Донці — учасники походу рос. військ під Казань (1552, нині столиця Татар­стану, РФ), Лівон. війни 1558–83, польс.-рос. війни 1632–34, походу рос. військ на Азов 1636, Азов.-Дні­пров. походів 1695–96, усіх війн, які вела Рос. імперія у 18 — на поч. 20 ст. Від 70-х рр. 16 ст. Д. к. — важливий фактор між­нар. від­носин у регіоні. Найбільшу активність на морі козаки роз­винули у 1-й пол. 17 ст. Найгучнішою військ. операцією стало т. зв. Азов. сиді­н­ня 1637–42, здійснене спільно із запороз. козаками. Спорідненість інтересів на турец.-татар. напрямку, солідарність на ґрунті захисту «козац. вольностей» — те, що по­єд­нувало донців з укр. та ін. козаками. Залишаючись пере­важно осторонь внутр. життя Рос. держави, Д. к. брали активну участь лише в подіях, що без­посередньо торкалися інтересів Дону — у смуті поч. 17 ст., війнах під керівництвом С. Разіна, К. Булавіна, О. Пугачова, роз­кольниц. (старообрядниц.) русі та ін. До остан. чв. 17 ст. гол. ремеслами Д. к. були рибальство, мисливство, бортництво, скотарство, зипун (військ. трофеї), цар. жалува­н­ня (від 70-х рр. 16 ст.), від 80-х рр. 17 ст. на Дону поширилося рільництво, від 18 ст. роз­вивалося вино­градарство й садівництво. Військ.-політ. організація Д. к. — Всевелике Військо Донське — остаточно склалася в серед. 1610-х рр. На Дону утвердилася типова для усіх козац. спільнот демократ. форма само­управлі­н­ня — «козац. вольності». Найвищим органом влади було заг.-донське коло (круг), де вирішували найважливіші пита­н­ня, насамперед вибори козац. старшини та отаманів тимчас. зброй. формувань. Виконавчу владу очолював військ. отаман, у під­порядкуван­ні якого пере­бували військ. осавул та два дяки. Аналогічною була структура влади в городках. Від 1670-х рр. роз­почався актив. на­ступ цар. уряду на «козац. вольності» та само­стійність Дону. На­прикінці 17 ст. Д. к. стали ір­регуляр. військом у складі ЗС Рос. держави, а до кін. 18 ст. остаточно пере­творилися на окремий стан. Згідно з указом Петра І від 1721 військ. служба стала обовʼязком усіх козаків, які досягли 17-ти років. 1763 донців пере­ведено на пожит­тєву службу. Від 30-х рр. 18 ст. Д. к. отримали рос. військ. чини, а 1798 козац. старшина прирівняна в правах до дворянства. Процес остаточ. обмеже­н­ня суверенітету Дону ді­став логічне заверше­н­ня в «Положении о Войске Донском» (1835), яке з не­знач. змінами залишалося чин­ним до 1917. Цим положе­н­ням зва­н­ня військ. отамана закріплювалося за спадкоємцем рос. престолу. Остан. при­значав наказ. отамана (з пом. із цивіл. частини та нач­штабу — з військ.). У військ. від­ношен­ні Всевелике Військо Донське складалося з 4-х округ. Цивіл. упр. було трирівневим: центр. (військ.), окружне (7 цивіл. округів), станичне. Д. к. — активні учасники воєн. дій 1918–20, після закінче­н­ня яких втратило усі станові привілеї.

Завантажити статтю