ДО́НЧЕНКО Олесь (Олександр Васильович; 06(19). 08. 1902, с. Великі Сорочинці, нині Миргород. р-ну Полтав. обл. — 12. 04. 1954, м. Лубни Полтав. обл.) — письмен­ник. Член літ. організацій «Молодняк», «Політфронт», ВУСПП. Закін. Лубен. гімназію (1919), навч. на курсах поза­шкіл. освіти. Працював на нафто­промислах Ка­спію, ред. г. «Угольная магистраль» (Казах­стан). Після війни повернувся до Лубен. Дебютував як поет 1918 у г. «Зарево» (Лубни). Перша зб. — «Червона писанка» (Х., 1926). Від поч. 30-х рр. писав прозу. Повісті «Ондатра» (Х., 1931), «Дві весни» (О.; Х., 1931), «Родина Мартинових» (Х., 1934), «Роз­відувачі нетрів» (Х.; О., 1934) та романи «Зоряна фортеця» (Х.; О., 1933), «Море від­ступає» (Х.; К., 1934) — про індустріалізацію, вихова­н­ня дитини у труд. колективі. Буд-ву нового життя в Казах­стані присвяч. повість «Аул Іргіз» (Х.; О., 1932). Картинами полтав. природи наповнені повість «Лісничиха» (К., 1947) та низка оповідань. Про­блеми вихова­н­ня дітей у сімʼї, школі, під­готовки юнацтва до дорослого життя, дружби порушені в повістях «Школа над морем» (Х.; О., 1937), «Карафуто» (К., 1940), «Серце беркута» (К.; Х., 1945), «Юрко Васюта» (К., 1950), романі «Золота медаль» (К., 1954). Автор вірш. і проз. творів для дітей. 1956–57 у Києві ви­дано твори Д. у 6-ти томах. Окремі його твори пере­кладено рос., білорус., киргиз. та ін. мовами.