Дорізо Микола Костянтинович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дорізо Микола Костянтинович

ДОРІЗО́ Микола Костянтинович (Доризо Николай Константинович; 22. 10. 1923, станиця Павловська, нині Краснодар. краю, РФ) – російський поет. Чл. СП РФ (1953) та СКін РФ. Учасник 2-ї світ. війни. Держ. премія РРФСР ім. М. Горького. Закін. Літ. ін-т у Москві (1957). Мешкає у Москві. Автор зб. «На родных берегах» (1948), «Мы – мирные люди» (1950), «Стихи» (1952), «Встреча с тобой» (1955), «Лирика» (1958), «Верю, люблю, пою!..» (1959), «Имя мое – человек» (1961), «Свежесть» (1970), «Место действия – Россия» (1971), «Земля моей первой любви» (1973), «Пока деревья есть на свете» (1978), «Я сочинил когда-то песню» (1980) та ін. Творчість Д. сповнена патріотизму, гуманізму, пошуку відповіді на гострі морал. проблеми. Різноплановість поета-романтика Д. виявилася в його лір.-гуморист. віршах («Спешит на свидание бабушка…») та драм.-істор. поемах («Андрей Желябов», 1970; «Яков Джугашвили», 1987). Автор текстів багатьох пісень до кінофільмів, які стали народними, – «Песня о любви» («На тот большак, на перекресток…»), «Огней так много золотых…», «Песня Рощина» («Почему ж ты мне не встретилась, юная, нежная…»), «Жить без любви, должно быть, просто…» та ін. Низку віршів, пісень і поем присвятив темі Донбасу (зокрема «Давно не бывал я в Донбассе…»). Окремі твори Д. переклав Ю. Петренко.

Тв.: Собрание сочинений: В 3 т. Москва, 1983–85; России первая любовь: Мой Пушкин: Стихотворения, поэмы, проза. Москва, 1986; Внукам нашей Победы. Москва, 1986; «Ну как на свете без любви прожить!»: Стихи, песни, поэма. Оренбург, 1999.

О. В. Ватажок

Стаття оновлена: 2008