Дорожний Іван - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дорожний Іван

ДОРО́ЖНИЙ Іван (справж. – Міненко Іван Дмитрович; 07. 01. 1897, с. Бойківка, нині Добропіл. р-ну Донец. обл. – 03. 11. 1937, урочище Сандормох побл. м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) – письменник. Служив на Далекому Сході та Алтаї (1917–22). Навч. в Академії комуніст. просвіти у Москві. 1924–25 – дир. Укр. пед. технікуму в станиці Полтавська (Кубань); 1925–26 – інспектор Наркомосу у м. Кзил-Орда (Казахстан). Заст. голови моск. філії «Гарту» (Москфільмгарт, 1926). У 1926–29 – викл. у школі, в Пед. технікумі ім. Г. Сковороди у Харкові, відп. секр. вид-ва ЦК Міжнар. орг-ції допомоги робітникам. Видав п’єсу «Лебедина пісня», зб. віршів «Прорість» (обидві – Москва, 1926), кн. оповідань «Весняні зорі» (Х., 1928). У 1929–31 – ред. літ. сторінки г. «Диктатура труда», інспектор Політпросвіти, дир. Театр. тресту Донбасу в м. Сталіно (нині Донецьк). 1931–33 навч. в Ін-ті червоної професури, працював у радіокомітеті, викладав літ-ру в Ін-ті профосвіти у Харкові. 1933–34 – на журналіст. і парт. роботі у Харків. і Вінн. обл. Від 1935 – зав. каф. літ-ри Вінн. пед. ін-ту. 15 серпня 1935 заарешт., засудж. до розстрілу, вирок замінено на 10 р. позбавлення волі. Реабіліт. 1959.

Літ.: Війтівський А. Про одного і, власне кажучи, ні про кого більше //ЛГ. 1927, 25 жовт.

В. К. Чумаченко

Стаття оновлена: 2008