ДОСТОВІ́РНІСТЬ, вірогідність — термін, що по­значає сприйня­т­тя істини чи пере­конань в істин­ності певного зна­н­ня. Якщо достовірність характеризує від­повід­ність зна­н­ня дійсності, вона фіксує фактичну істин­ність. Якщо ця від­повід­ність є про­блематичною чи предметом субʼєктивного пере­кона­н­ня, достовірність стає варіантною, залежно від змін­них ситуацій прийня­т­тя того, що вважають субʼєктом незаперечним чи інтуїтивно очевидним: 

  • те, що є достовірним для одного (індивідуального чи колективного) субʼєкта, може не мати статусу достовірності для іншого субʼєкта; 
  • те, що є достовірним для однієї епохи (часу), може стати недостовірним для іншої епохи (часу). 

Достовірність перед­бачає інтерсубʼєктивність (стандарти, парадигми, норми або символи віри), аргументації, об­ґрунтува­н­ня, демонструва­н­ня, свідче­н­ня, які ви­знаються колективним досві­дом певного культурного середовища. Основною філософською про­блемою, повʼязаною з поня­т­тям «достовірність», є пита­н­ня про можливість зна­н­ня, яке мало б статус достовірності для будь-якого субʼєкта, пита­н­ня про можливість «абсолютної» чи «понад­субʼєктивної» достовірності. Релятивізм та скептицизм у тій чи іншій формі заперечують можливість достовірності, яка б не залежала від часу (історичної епохи) та соціально-культурного середовища. Найбільш виразно це заперече­н­ня об­стоював Карл Поп­пер, наполягаючи на конвенційності достовірності в науці. Однак у європейській філософії домінує уявле­н­ня про звʼязок поня­т­тя «достовірність» із самою ідеєю науки, орієнтованої на здобу­т­тя зна­н­ня, в істин­ності якого субʼєкт пере­конаний і має числен­ні засоби, під­стави це пере­кона­н­ня зберігати та по­глиблювати. 

У науці існує певне «когнітивне ядро», якому надають статус достовірності від­повід­но до прийнятих норм, стандартів пере­вірки й об­ґрунтува­н­ня наукового зна­н­ня. Деякі елементи «ядра достовірності» з часом, можливо, виявлять свою від­носність чи на­ближений характер, але це не означає, що всі вони з часом будуть фальсифіковані. Консенсус наукової спільноти щодо достовірності певного «когнітивного ядра» спирається на величезний колективний досвід багаторазової пере­вірки, під­твердже­н­ня зна­н­ня, традиції його викори­ста­н­ня, без­успішність спроб його фальсифікації. Водночас пі­знавальна практика встановлює певні обмеже­н­ня для сфери, де це зна­н­ня зберігає статус достовірності, вносить необхідні уточне­н­ня, корективи у його зміст. Колективний досвід людства є також під­ставою для на­да­н­ня статусу достовірності масиву знань жит­тєвого світу людини, на­громадженому у ви­гляді народного досвіду та мудрості. У теорії ймовірностей достовірність — подія, імовірність якої дорівнює 1.

Див. також Вірогідність.