Дохват Христина Йосипівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дохват Христина Йосипівна

ДО́ХВАТ Христина Йосипівна (22. 09. 1934, с. Бурканів, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл.) – майстриня ікон та настінного релігійного малярства і мозаїки. 1944 разом із родиною виїхала на Захід (Словаччина, Австрія, Німеччина), від 1947 – у США. Закін. Коледж образотвор. мист-ва (м. Сарасота, шт. Флорида, 1952), Ун-т мист-в (Філадельфія, 1956; викл. Г. Пітц). У царині іконографії працює від 1956. Надзвичайна краса й висока духовність ікон і монум. настін. композицій Д. зумовлена умілим поєднанням нею києво-візант. стилю князів. доби 11–12 ст. з укр. варіантами ренесанс., барок. та класицист. стилів 16–18 ст. У 1956–2006 створила іконостаси, окремі цикли ікон, фреск. та мозаїчні композиції для понад 70-ти християн. храмів сх. і центр. штатів США – переважно українських, а також окремих грецьких та ліванських. Церк. малярство Д. відзначається світлоносністю, чистотою кольорів, філігранністю оброблення орнам. тла на іконах, ювелір. проробленням деталей. Більшість ікон Д. виконано на полотні в техніках олій., зрідка темпер. малярства. У мозаїках простежуються традиції венеціан. школи (використання кольорової смальти, мармуру, травертину, напівдорогоцін. каміння).

Тв.: намісні ікони Христа і Богородиці у Покров. церкві (Філадельфія, 1956); іконостас (56 ікон) та настінні мозаїки у кафедрал. соборі Богородиці (Філадельфія, 1967–89), чудотвор. Вишгород. ікона Богородиці для Укр. катол. ун-ту (Рим, 1969); іконостас, настінні мозаїки та фрески в укр. каплиці св. Покрови у кафедрал. соборі Богородиці (Вашинґтон, 1972–74); іконостаси й оформлення інтер’єрів церкви Богородиці (м. Гілсборо, шт. Нью-Джерсі, 1994–2000), церкви Петра й Павла (м. Маунт-Кармель, шт. Пенсильванія, 1995–2006).

Літ.: Степовик Д. «Хочу малювати церкву в Україні» // Україна. 1992. № 8; Його ж. Українська ікона за океаном // Всесвіт. 1995. № 1; Його ж. Українська ікона: Іконотвор. досвід діаспори. К., 2003; Його ж. Сучасна українська ікона: З іконотворчості Х. Дохват. К., 2005.

Д. В. Степовик

Стаття оновлена: 2008