Дохід

ДОХІ́Д  — надходження грошових коштів чи отримання матеріальних цінностей, що мають грошову вартість. Поняття «Д.» використовують стосовно держави у цілому (вип. продукції та доходи зведеного бюджету), підприємства чи фірми (валовий Д., чистий Д. підприємства), окремих осіб (див. Доходи населення). У валовий Д. підприємства включають виручку, грош. надходження від продажу товарів, послуг, коштов. майна, виконання робіт, відсотки, отримані за рахунок надання грошей у кредит, ін. грош. і матеріал. надходження. Д. держави у зведеному бюджеті країни складають різні види податк. надходжень, неподатк. та ін. надходження (зокрема 2006 73,2 % зведеного бюджету склали податк., 23,6 % — неподатк., 3,2 % — ін. надходження). Часто використовують термін «чистий Д.», що представляє різницю між заг., валовим Д. і витратами матеріал. ресурсів. На позначення кінц. споживання товарів і послуг та заощадження у системі нац. рахунків застосовують категорію «кінц. Д.». Д. можуть мати грош. і натурал. форми, бути номінал. і реал. Номінал. Д. вимірюють у поточ. (фактич.) діючих цінах певного періоду, що існують на момент виробництва, реал. — у цінах певного базового періоду.

Д. — одне з найбільш складних понять в екон. науці. Тільки протягом 20 ст. його визначення зазнало знач. змін. Зокрема амер. економіст І. Фішер у праці «The Theory of Interest» («Теорія відсотка», Нью-Йорк, 1930) поняття «Д.» звів до кінц. споживання. Натомість нідерланд. статистик Ф. Бос 1989 визначив Д. як суму кінц. споживання і чистого приросту запасів капітал. активів, однак зауважив, що це заг. визначення необхідно конкретизувати та уточнити. Склад. характер концепції Д. визнав у кн. «Value and Capital» («Вартість і капітал», Оксфорд, 1939) один зі світ. авторитетів у цій галузі британ. економіст Дж. Хікс. Він вважав заг.-відомі поняття «Д.» і «заощадження» не логіч. категоріями, а певним наближенням до дійсності, необхід. бізнесменам для кращої орієнтації у вирішенні практич. питань. Цю точку зору підтримав нім. економіст і статистик П. фон дер Ліппе, який висловив думку про те, що визначення Д. залежить від цілей аналізу й практич. задач, для вирішення яких повинні використовувати дані про Д. і заощадження. За П. фон дер Ліппе, Д. — сума грош. Д., що регулярно надходить господарюючим суб’єктам і впливає на грош. попит. Це визначення пов’язане із завданням вивчення попиту на гроші. Ін. підхід до визначення Д. — включати як грош., так і натурал. надходження (застосовують під час аналізу рівня життя). У системі нац. рахунків ООН 1993 показники Д. базуються на концепції, запропонованій Дж. Хіксом: Д. — макс. сума, яку можна витратити на споживання за певний період і, разом з тим, зберегти у кінці цього періоду початк. капітал. Таким чином, показники Д. повинні показати, скільки люди можуть витратити на споживання, не ставши при цьому бідними. Визначення Д., рекомендоване у системі нац. рахунків для макроекон. розрахунків, не співпадає з визначенням, прийнятим у бухгалтер. обліку. В новій системі нац. рахунків передбачена система показників Д., яка на основі заг. концепції Дж. Хікса характеризує різні, але взаємопов’язані фази й аспекти процесу розподілу.

Завантажити статтю