Доцент - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Доцент

ДОЦЕ́НТ (від лат. docens (docentis) – той, хто навчає) – вчене звання викладача вищих навчальних закладів. Д. також називають особу, яка має це звання або працює на цій посаді. У Рос. імперії звання Д. запроваджено «університет. уставом» 1863. Посада Д. відповідала посаді штат. викл., який мав наук. ступ. магістра. 1884 звання Д. за зразком системи ВШ Німеччини та низки ін. країн континентал. Європи замінено на приват-доц. У межах цієї системи вчений після захисту дис. д-ра філософії (відповідає канд. дис. у сучас. укр. системі) мав здійснити процедуру «габілітації» (від нім. habilitation – наділений правами; від лат. habilis – здатний, придатний) – надати ще одну наук. працю на каф. навч. закладу, де здобувач хотів отримати посаду викл. Після схвалення наук. роботи йому присвоювали ступ. габілітов. д-ра із зарахуванням на посаду приват-доц. Ця посада дозволяла у майбутньому претендувати на звання професора (кількість яких у ВНЗах була обмеженою). У СРСР звання Д. розпочала присвоювати Колегія ВАКу від 1937.

В Україні, згідно із Законом «Про вищу освіту» (2002), вчене звання Д. (як і проф.) присвоює Мін-во освіти і науки на підставі рішення вченої ради ВНЗу викл., який має наук. ступ. д-ра або канд. н., здійснює викладац., наук. і метод. роботу в цьому закладі, має друк. навч.-метод. або наук. праці, використовувані у пед. практиці, обраний на посаду Д. за конкурсом і працює на ній не менше року. Як виняток, учене звання Д. присвоюють висококваліфіков. фахівцям з відповід. вищою освітою, які є одноосіб. авторами підруч. і навч. посіб. для вищої та серед. спец. школи, мають наук.-пед. стаж не менше року. Особам, яким присвоєно вчене звання Д., видають атестат встановленого зразка.

В. С. Муха

Стаття оновлена: 2008