Доцент

ДОЦЕ́НТ (від лат. docens (docentis) — той, хто на­вчає) — вчене зва­н­ня викладача вищих на­вчальних закладів. Д. також називають особу, яка має це зва­н­ня або працює на цій посаді. У Рос. імперії зва­н­ня Д. за­проваджено «університет. уставом» 1863. Посада Д. від­повід­ала посаді штат. викл., який мав наук. ступ. магістра. 1884 зва­н­ня Д. за зразком системи ВШ Німеч­чини та низки ін. країн континентал. Європи замінено на приват-доцент У межах цієї системи вчений після захисту дис. д-ра філософії (від­повід­ає канд. дис. у сучас. укр. системі) мав здійснити процедуру «габілітації» (від нім. habilitation — наділений правами; від лат. habilis — здатний, придатний) — надати ще одну наук. працю на каф. навч. закладу, де здобувач хотів отримати посаду викл. Після схвале­н­ня наук. роботи йому присвоювали ступ. габілітов. д-ра із зарахува­н­ням на посаду приват-доцент Ця посада до­зволяла у майбутньому претендувати на зва­н­ня професора (кількість яких у ВНЗах була обмеженою). У СРСР зва­н­ня Д. роз­почала присвоювати Колегія ВАКу від 1937.

В Україні, згідно із Законом «Про вищу освіту» (2002), вчене зва­н­ня Д. (як і проф.) присвоює Міністерство освіти і науки на під­ставі ріше­н­ня вченої ради ВНЗу викл., який має наук. ступ. д-ра або канд. н., здійснює викладац., наук. і метод. роботу в цьому закладі, має друк. навч.-метод. або наук. праці, використовувані у пед. практиці, обраний на посаду Д. за конкурсом і працює на ній не менше року. Як виняток, учене зва­н­ня Д. присвоюють висококваліфіков. фахівцям з від­повід. вищою освітою, які є одноосіб. авторами під­руч. і навч. посіб. для вищої та серед. спец. школи, мають наук.-пед. стаж не менше року. Особам, яким присвоєно вчене зва­н­ня Д., видають ате­стат встановленого зразка.

Завантажити статтю