Дошкільний навчальний заклад - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дошкільний навчальний заклад

ДОШКІ́ЛЬНИЙ НАВЧА́ЛЬНИЙ ЗА́КЛАД – установа, що провадить реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти. Завдання Д. н. з.: забезпечення вимог Базового компонента дошкіл. освіти; створення безпеч. і нешкідл. умов для фіз. розвитку та зміцнення здоров’я дітей відповідно до сан.-гіг. вимог і їх дотримання; формування у дітей гігієн. навичок та основ здорового способу життя, норм безпеч. поведінки; сприяння збереженню здоров’я, розумовому, псих. і фіз. розвитку дітей; здійснення соц.-пед. патронату, взаємодії із сім’єю; поширення серед батьків психол.-пед. та фізіол. знань про дітей дошкіл. віку; додержання фінанс. дисципліни, збереження матеріал.-тех. бази; здійснення ін. повноважень. Типи Д. н. з.: ясла для дітей віком від 2 міс. до 3 р., де забезпечують догляд за ними, а також їхній розвиток; ясла-садок для дітей віком від 2 міс. до 6–7 р.; Д. н. з. для дітей віком від 3 до 6–7 р.; Д. н. з. компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7–8 р., котрі потребують корекції фіз. чи розумового розвитку, тривалого лікування і реабілітації; будинок дитини – заклад системи охорони здоров’я мед.-сан. захисту дітей з вадами фіз. чи розумового розвитку від народж. до 3–4 р.; дит. будинок інтернат. типу для дітей-сиріт і тих, які позбавлені батьків. піклування, дошкіл. та шкіл. віку, котрі перебувають у родин. стосунках і утримуються за рахунок держави; Д. н. з. сімей. типу для дітей віком від 3 міс. до 6–7 р., котрі перебувають у родин. стосунках, де забезпечують їхній догляд, розвиток, виховання й навч.; Д. н. з. комбінов. типу для дітей віком від 2 міс. до 6–7 р., у складі якого можуть бути групи заг. розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, де забезпечують дошкіл. освіту з урахуванням стану здоров’я дітей, їхнього розумового, псих., фіз. розвитку; центр розвитку дитини, де забезпечують фіз., розумовий, псих. розвиток дітей, корекцію псих. і фіз. розвитку, оздоровлення дітей, котрі відвідують ін. навч. заклади чи виховуються вдома; дит. будинок сімей. типу, де виховують дітей-сиріт і дітей, позбавл. батьків. піклування віком від 2 до 18 р. В усіх типах Д. н. з. розвиток, виховання й навч. дітей, здобуття ними дошкіл. освіти здійснюють відповідно до вимог Базового компонента дошкіл. освіти. При спец. заг.-осв. школах (школах-інтернатах) і санатор. школах можуть діяти дошкіл. групи. Групи у Д. н. з. комплектують за віковими, сімей., родин. ознаками. Наповнюваність груп у Д. н. з.: для дітей віком до 1 р. – до 10 осіб; 1–3 р. – до 15 осіб; від 3 до 6–7 р. – до 20 осіб; різновікові – до 15 осіб; із короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей – до 10 осіб; в оздоров. період – до 15 осіб.

Потребу у Д. н. з. спричинило насамперед залучення жін. праці у вироб-ві 17–18 ст. Перший відомий Д. н. з. у Європі заснував 1767 у с. Вальдерсбах (нині Франція) лютеран. пастор Й.-Ф. Оберлін під назвою «зала притулку», де перебували діти, поки їхні батьки працювали у с. госп-ві. 1816 шотланд. реформіст Р. Овен заснував у с-щі Нью-Ланарк Ін-т формування характеру, де виховували дітей віком від 18 міс. до 10 р., 1818 таку ж школу відкрито у Лондоні для дітей віком 1–6 р. 1829 римо-катол. священик Ф. Апорті відкрив дит. школу морал., розумової та фіз. освіти у м. Кремона (Італія). 1837 учень Й.-Г. Песталоцці, нім. педагог Ф. Фребель у м. Бланкенбурґ (Пруссія) заснував Ін-т дит. природи й діяльності (1840 перейменував на Дит. садок), де застосував розроблену ним самим першу систематиз. дит. педагогіку на основі гри. У 2-й пол. 19 ст. подібні школи постали у великих містах Австрії, Бельгії, Угорщини, Японії, Нідерландів, Швейцарії та США. 1892 сестри Р. і К. Аґацці заснували в Італії материн. школу, де діти самостійно на основі наявних засобів шукали способи реалізації своїх задумів. Італ. педагог М. Монтессорі втілила погляди вільного виховання у засн. нею 1907 дит. будинку. Того ж року у Бельгії д-р медицини О. Декролі відкрив школу усамітнення («Еколе де л’Ермітаж»), де система освіти базувалася на трьох процесах: спостереження, вираження (усне, письмове, сценічне) та взаємодія простору-часу. Від поч. 20 ст. Д. н. з. включено у нац. систему освіти більшості держав світу. У Рос. імперії від 1860-х рр. з’явилися перші платні дит. садки. 1871 у Києві сестри М. і С. Ліндфорс (див. С. Русова) заснували перший приват. Д. н. з. в Україні. Станом на 1882 у Рос. імперії діяло 37 платних Д. н. з., 1896 – бл. 60-ти. Наприкінці 19 ст. губерн. відомства почали відкривати ясла-притулки для сільс. дітей. 1908 засн. Київ. Фребелів. т-во, чл. якого започаткували низку Д. н. з., система виховання у яких базувалася на методиках Ф. Фребеля та М. Монтессорі. Крім того, бладгодійницькі т-ва створювали нар. дит. садки, де доглядали за дітьми бідняків. Часто укр. інтелігенція провадила приватні школи в будинках укр. родин (зокрема Лисенків та Старицьких), зважаючи на те, що міські вихователі розмовляли, як правило, рос. мовою. 1917 у Києві постало Т-во дит. будинків, котре відкрило укр. дит. садок під кер-вом С. Русової. Станом на 1916 на укр. землях у складі Рос. імперії діяло 47 Д. н. з. (16 % у імперії). 1917–19 Д. н. з. опікувалися місц. уряди. В СРСР Д. н. з. увійшли в систему держ. освіти і незабаром їх кількість у Центр. і Сх. Україні значно зросла. Так, станом на 1924 в Україні діяло 136 Д. н. з. (бл. 6000 дітей), 1928 – 431 (17 836 дітей), 1936 – 4609 (216 000 дітей), 1940 – 3384 (172 208 дітей і 10 827 вихователів). Паралельно набирала оберти політика ідеологізації та русифікації, Наркомос видавав ж. «За комуністичне виховання дошкільника» (1931–41), працювали ф-ти дошкіл. виховання у Київ., Полтав., Одес. і Харків. пед. ін-тах.

На укр. землях у складі Австро-Угор. імперії питання про опіку над дітьми дошкіл. віку порушила у 1880-х рр. Н. Кобринська, виголосивши ідею створення громад. об’єднань для орг-ції та підтримки осередків догляду за дітьми упродовж дня і опублікувала 1893 модель уставу такого т-ва у зб. «Наша доля» (м. Стрий, нині Львів. обл.). Однак громадськість, вбачаючи загрозу традиц. укладу сім’ї, ідею розкритикувала. «Аргументом» прихильників ідеї стали високі показники дит. смертності у сх. частині імперії. 1892 у с. Жужель Сокал. пов. священик К. Селецький відкрив перший осередок опіки над дітьми, вбачаючи його завданням насамперед утвердження укр. нації – фізично і духовно. 1902 т-во «Руська захоронка» у Львові заснувала перший міський Д. н. з. Водночас Руське т-во пед. (див. «Рідна школа») організовувало сезонні дит. садки у селах під час посівної та в жнива. Т-ва «Жіноча громада» і «Мироносиці» заснували 1896 перший дит. садок у Чернівцях і згодом на Буковині загалом (станом на 1914 у Чернівцях було 4 Д. н. з.). У Галичині після 1-ї світ. війни для протидії політиці полонізації т-во «Укр. захоронка» розширило мережу стаціонар. дит. садків поза Львовом. Т-во «Рідна школа» спільно з т-вом «Просвіта» організувало мережу сезон. дит. садків у селах Галичини. Так, станом на 1936–37 у 768-ми сезон. дит. садках перебувало 29 885 дітей, виховання ґрунтувалося на засадах укр. нац. політики. Постій. дит. садків було 16 (бл. 500 дітей). Серед теоретиків дошкіл. освіти у Галичині – І. Блажкевич, К. Малицька, І. Павликовська. На Волині у 1930-х рр. існувало кілька постій. дит. садків під опікою укр. установ. На Закарпатті у складі Чехо-Словаччини станом на 1931 діяло 45 укр. Д. н. з., станом на 1938 – 132. Після вступу рад. військ на тер. Зх. України 1939–40 т-ва «Укр. захоронка» і «Рідна школа» ліквідовано і всі Д. н. з. підпорядковано Наркомосу. Під час нім.-фашист. окупації Укр. центр. ком-т взяв на себе відповідальність за дошкіл. виховання на тер. Ген. губ., організувавши курси інструкторів (100 учасниць) та проповідниць дит. садків (4500 учасниць). Отож, улітку 1943 діяли 241 стаціонар. (13 875 дітей) і 1696 сезон. (114 091 дитина) дит. садків. Після 1944 дошкіл. виховання на зх.-укр. землях включене в заг. систему освіти УРСР. Станом на 1990 у 24 500 Д. н. з. перебувало 2 428 000 дітей, з них, відповідно, 51 % і 23 % – сільські.

1979 Мін-во освіти УРСР запровадило викладання рос. мовою у Д. н. з. для дітей віком від 5-ти р. Станом на 1987 лише 1/4 дітей виховувалося номінально в україномов. Д. н. з., зокрема у Києві таких зареєстровано 201 із 730.

Літ.: Дорошенко О. Дитячий садок. К., 1922; Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. Прага, 1924; Її ж. Нові методи дошкільного виховання. Прага, 1927; Ясіньчук Л. Українське дошкілля. Л., 1936; Тітаренко Т. Роль дошкольного воспитания в формировании личности. К., 1977; J. Valsiner. The Childhood of the Soviet Citizen: Socialization to Loyalty. Ottawa, 1984.

А. М. Богуш

Стаття оновлена: 2008