Кропоткін Петро Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кропоткін Петро Олексійович

КРОПО́ТКІН Петро Олексійович (27. 11(09. 12). 1842, Москва – 08. 02. 1921, м. Дмитров, нині Моск. обл., похов. у Москві) – географ, філософ, літературознавець, один із теоретиків анархізму. По бать­ків. лінії був нащадком давнього князів. роду Рюриковичів, по ма­терин. – козац. роду Сулим. За­кін. Пажес. корпус (1862). Від­тоді служив у Амур. козачому війську, досліджував Забайкалля і Пн. Маньчжурію (1864 відзнач. золотою медаллю Рос. геогр. т-ва).

Від 1867 навч. у С.-Пе­тербур. ун-ті. 1872 відвідав Швей­царію, де зблизився з послідов­никами бездержав­ницько-ав­то­номіст. напряму І Інтернаціоналу й став прихильником анархізму. Після повернення у Росію – чл. гуртка «чайковців». 1874 заарешт. за участь у рев. русі та ув’яз­не­ний у Петропавлів. фортеці (С.-Пе­тер­бург). 1876 через хворобу переведений до шпиталю, звід­ки втік за кордон.

Виступав про­ти марксизму, пропагував анар­хіст. ідеї у Швейцарії, Бельгії, Франції, Канаді, Великій Британії. Займався наук., літ. і видавн. працею: брав участь у ба­гатотом. вид. Ж.-Ж.-Е. Реклю «La Nouvelle Géographie univer­selle, la terre et les hommes» («Но­ва загальна географія: земля і люди», 1876–94), де окремі роз­діли присвятив укр. землям, у Ве­ликій Британії заснував г. «Fre­e­dom» (1883). У 1883 заарешт. у Франції і засудж. до 5-ти р. ув’язнення (на його захист виступили Г. Спенсер, В. Гюґо та ін.), 1886 звільнений. У праці «Идеалы и действительность в русской литературе» (рос. вид. – С.-Пе­тербург, 1907) осмислив слов’ян. міфологію, рос. і укр. нар. словесність та писемність у контексті світ. культури. Здійснив соціокультур. аналіз літописів, зокрема Київ. і Волин., досліджував творчість Ф. Прокоповича, В. Наріжного, М. Гоголя, Т. Шевченка, О. Марковича, Марка Вовчка, М. Костомарова, М. Драгоманова, С. Кравчинського.

Після Лютн. револю­ції 1917 переїхав до Росії. Зали­шився противником держ. влади, засудив диктатуру пролетаріату, в якій вбачав причину кра­ху рос. революції. Повернення К. на батьківщину стало важливою подією для укр. селян. руху під проводом Н. Махна, який зу­стрічався зі своїм ідей. вождем, сподіваючись на його допомогу в об’єднанні анархіст. сил. В ос­танні роки життя працював над книгою «Этика» (1-й том «Происхождение и развитие нравственности» опубл. 1922), у якій виклав морал. основи свого вчен­ня про бездерж. соціалізм, провід. сусп. законом якого є вільна співпраця, взаємодопомога людей на засаді моральності – природ. продукту еволюції соц. життя. Творчість К. досліджували М. Драгоманов, І. Франко, М. Мо­чульський, М. Лозинський, його праці видано багатьма європ. мо­вами.

Пр.: Исследование о ледниковом периоде. Т. 1. С.-Пе­тербург, 1876; Хлеб и Воля. Лондон, 1902; Речи бунтовщика. С.-Пе­тербург, 1906; Взаимная помощь среди животных и людей как двигатель прогресса. С.-Пе­тербург, 1907; Государство и его роль в истории. Москва, 1917; Політичні права. Х., 1918; Собра­ние сочинений. Т. 1–2. Москва, 1918–19; Современная наука и анархия. Петроград; Москва, 1920; Записки революціо­нера. Х., 1932. Этика. Москва, 1991.

Літ.: Лозинський М. Люди: Біогр.-літ. нариси. Л., 1909; Лебедев. Н. К. П. А. Кро­поткин. Москва, 1925; Пирумова Н. М. Петр Алексеевич Кропоткин. Москва, 1972; Маркин В. А. Петр Алексеевич Кропоткин. Москва, 1985; Франко І. Що таке поступ? // Франко I. Зібрання тво­рів: У 50 т. Т. 45. К., 1986; П. А. Кропоткин: Указ. лит-ры. 1921–1992. Москва, 1992.

О. А. Шокало

Стаття оновлена: 2014