Декларація директорії УНР 1918 - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Декларація директорії УНР 1918

ДЕКЛАРА́ЦІЯ ДИРЕКТО́РІЇ УНР 1918 – програмний документ конституційного характеру. Оприлюднений 26 грудня 1918 після вступу військ Директорії УНР до Києва. У декларації узагальнено положення низки держ. актів, виданих наприкінці 1918 від імені Укр. нац. союзу і Директорії, зокрема Оповіщення громадян від 15 листопада, Звернення до всіх правительств світу від 20 листопада, Наказів селянам та Оповіщення громадян від 21 листопада, Постанови Директорії УНР від 26 листопада, Ноти до народів світу від 15 грудня.

У преамбулі документа констатовано факт повалення гетьман. режиму П. Скоропадського, скасування дум і земств, жандарм. упр., відновлення нац.-персонал. автономії, демократ. органів місц. самоврядування тощо. Щодо найболючішого для України питання – власності на землю – у додатку до Наказу селянам № 1 підкреслювалось, що всі труд. госп-ва залишаються у користуванні їх поперед. власників, а решта земель переходить до безземел. і малоземел. селян, насамперед тих, хто боровся з гетьман. режимом. Розпочато слідство з приводу зловживань гетьман. влади, скасовано всі постанови уряду Української Держави стосовно робітн. політики, зокрема відновлювалися 8-год. робочий день, право на колектив. договори, коаліції, страйки, права профспілок. Всі ці заходи Директорія вважала лише першим етапом соц. і нац. визволення укр. народу. Наступ. кроком мало стати розгортання державотворення, налагодження системи влади. Директорія проголосила себе тимчас. верхов. владою рев. часу, першоджерелом якої є право трудящого народу на революцію. Оскільки буржуазія і поміщики довели свою цілковиту неспроможність в упр., а їхні дії завдали народові знач. шкоди, ці класи позбавлялись права брати участь у подальшому кер-ві державою. Директорія закликала селянство, військовиків, робітників, а також працюючу інтелігенцію – вчителів, лікарів, чл. кооперативів, службовців та ін. обрати своїх делегатів на Конгрес труд. народу України, що розглядався як тимчас. рев. представництво організов. працюючих мас, що має всі верховні права і повноваження вирішувати будь-які питання соц., екон. і політ. життя України. На Конгрес було покладено обов’язок організувати владу як у центрі, так і на місцях. Лідери держави усвідомлювали, що вибори до Конгресу не вдасться організувати на демократ. засадах, оскільки розробити відповідні виборчі процедури за короткий строк неможливо, тому у майбутньому передбачалося скликати за допомогою ін-ту всенар. демократ. виборів Установчі збори і передати їм усю владу в державі. Гол. завданням у сфері внутр. політики визначено досягнення нац. злагоди і єдності труд. демократії, у сфері зовн. відносин Директорія проголосила цілковитий нейтралітет України, прагнення до мирного співіснування з народами усіх держав світу. Звинувачення Директорією режиму гетьмана П. Скоропадського за характером і термінологією були схожі на ті, що містилися у Маніфесті Тимчас. робітничо-селян. уряду України від 28 листопада 1918, разом з тим у декларації навіть не згадувався факт окупації Пд. України державами Антанти.

Літ.: Міцюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. Л., 1938; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917–1921. Т. 1–3. Прага, 1942; Стахів М. Україна у добі Директорії УНР. Т. 1–7. Скрентон, 1962; Мироненко О. М. Груднева (1918 р.) декларація Директорії // Укр. державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997.

О. М. Мироненко

Стаття оновлена: 2007