Дельвіг Сергій Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дельвіг Сергій Миколайович

ДЕ́ЛЬВІГ Сергій Миколайович (04. 07. 1866, Москва – 1949, Бухарест) – військовик. Генерал-полковник Армії УНР (1920). Закін. 2-й Моск. кадет. корпус, Михайлів. артилер. уч-ще (1884), Михайлів. артилер. академію. Викладав у артилер. уч-щі й академії; від 1899 – нач. офіцер. артилер. школи. Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Під час 1-ї світ. війни – ком-р 24-ї артилер. бригади, інспектор артилерії 9-го армій. корпусу 3-ї армії Пд.-Зх. фронту, комендант фортеці Перемишль, ком-р 40-го армій. корпусу; від 1916 – гол. інспектор артилерії Пд.-Зх. фронту, генерал-лейтенант. В Україні – гол. інспектор артилерії армій за УЦР, Гетьманату, Директорії УНР. У червні 1919 як голова укр. військ. місії на переговорах з представниками Польщі уклав договір про перемир’я, однак диктатор ЗОУНР Є. Петрушевич не визнав його чинним, тому практич. наслідків він не мав. 1919–21 – військ. аташе в укр. дипломат. місії у Румунії, налагоджував постачання зброї та амуніції укр. армії, засн. укр. консульств у Чернівцях і Кишиневі. Згодом був головою Т-ва колиш. вояків Армії УНР, Укр. громади в Румунії.

Літ.: Історія українського війська. Л., 1992; Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995; Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.

М. Р. Литвин, К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2007