ДЕ́ЛЬТА РІ́ЧКИ — складена річковими наносами низовин­на ділянка гирла, яка порізана більш чи менш роз­галуженою мережею рукавів і проток. Термін «Д.» походить від назви великої букви грец. абетки (δέλτα), за схожість з якою була на­звана в давнину дельта Нілу. Утворюються внаслідок складної взаємодії річк. стоку, прибережно-морських процесів, припливів і згін­но-нагін. течій. Формува­н­ня Д. р. в умовах мілковод. узбереж­жя починається з утворе­н­ня коротких пригирл. кіс і під­вод. мілин у самому руслі чи обмілин на мор. краї. Під час повеней осередки і пригирлові бари по­ступово стають надводними та пере­творюються на низин­ні о-ви, які поділяють русло на рукави і протоки. В умовах глибокого узбереж­жя хвилі будують з матеріалу, що виносить річка, берегові вали, які облямовують мор. край Д. р. Сприятл. умовами для швидкого росту Д. р. є велика кількість наносів; пониже­н­ня рівня водо­йми чи тектон. під­вище­н­ня суші; роз­ташува­н­ня гирла річки у вершині затоки чи лагуни (блоковані Д. р.), а також мілководність басейну, в який впадає річка. Пере­шкоджають утворен­ню Д. р. потужні припливно-від­пливні та згін­но-нагін­ні течії і швидке під­вище­н­ня рівня водо­йми. Швидкість росту Д. р. коливається у знач. межах — від кількох метрів до сотень метрів на рік. Напр., у роки стабіл. рівня Ка­спій. моря (1863–1914) лінійне нарощува­н­ня дельти Волги становило 94 м на рік, протягом 1930–40 — до 0,7–1 км на рік. Залежно від умов формува­н­ня роз­різняють Д. р. видовже­н­ня, виповне­н­ня, блоковані, лопатеві, під­водні. Дельти великих річок мають значні роз­міри. Пл. дельти Амазонки становить 100 тис. км2, Волги — 19 тис. км2. Серед річок України найбільші дельти мають Дунай (5,6 тис. км2, з яких у межах України — 1,2 тис. км2; див. також Дельта Дунаю), Дні­про (350 км2) та Дністер (35,5 км2).