Демографічна криза - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Демографічна криза

ДЕМОГРАФІ́ЧНА КРИ́ЗА – стан демореальності, для якого характерна втрата здатності суспільного організму країни до самовідтворення населення у досягнутій якості й кількості. Хоча окремі складові Д. к. формувались в Україні протягом багатьох десятиліть, задовго до сучас. політ. і соц.-екон. змін, криза 1990-х рр. перервала відносно плавну демогр. динаміку та посилила негативні тенденції у всіх складових демопроцесу. Нині Україна належить до найнеблагополучніших у демогр. відношенні країн світу. Важливий прояв сучас. Д. к. в Україні – кризовий стан дітород. діяльності. Більшість шлюб. пар обмежуються народженням однієї дитини або залишаються бездітними, внаслідок чого рівень народжуваності вкрай низький. 2007 сумар. показник народжуваності становив 1,3 дитини на жінку (в містах – 1,2, селах – 1,6), в той час як для т. зв. нульового приросту за даного рівня смертності він має становити 2,3 дитини. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, від 1993 показник сумар. народжуваності впав значно нижче рівня, потрібного для простого відтворення насел. Гол. чинник низької дітород. активності – недостатнє екон. забезпечення. Рівень доходів переважної більшості насел. недостатній не лише для утримування та виховання бажаної кількості здорових дітей, а й для належ. відновлення робочої сили батьків. Задоволення потреби в дітях, материнстві й батьківстві конкурує з низкою ін. потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя сім’ї. Зниження народжувності, втрата традицій багатодітності – фундаментал. тенденція сучасності. Демогр. ситуація в економічно розвинутих країнах також характеризується падінням народжуваності, однак його супроводжує значне підвищення середньої тривалості життя, що суттєво послаблює депопуляцію. Фундаментал. складовою й проявом сучас. кризи деморельності в Україні стала криза здоров’я людності як базової його властивості та інтеграл. показника демогр. і заг.-соц. благополуччя. Стан здоров’я у перехід. до ринк. економіки період значно погіршився внаслідок зубожіння переважної більшості громадян України, соц. стресу, занепаду системи охорони здоров’я (особливо у сільс. місцевості), поширення пияцтва та наркоманії. Це зумовило суттєве зниження середньої тривалості життя, включно з тривалістю його здорового періоду. За даними Ін-ту демографії та соц. дослідж. НАНУ, 2007 середня тривалість життя в Україні становила 68 р. (чоловіків – 62, жінок – 74). За цим показником вона відстає від країн ЄС на 10 р., від Японії (країни найнижчої смертності) – на 14 р. Для України характерна значно менша тривалість життя у чоловіків, ніж у жінок (2007 різниця становила 12 р.). Особливо значна надсмертність у чоловіків працездат. віку викликана переважно зовн., соціально обумовленими (нещасні випадки, вбивства, самогубства та ін.) чинниками, а також хворобами системи кровообігу й онкол. захворюваннями. Загалом у чоловіків зовн. (соціально обумовлені) причини смерті посідають друге місце після хвороб системи кровообігу (у чоловіків працездат. віку – перше місце). Зросла смертність від інфекц. захворювань, а поширення ВІЛ/СНІДу і туберкульозу набуло масштабів епідемій. Несприятливе співвідношення між народжуваністю та смертністю досягло межі депопуляції – кількість померлих почала перевищувати кількість народжених (у селах – 1979, містах – 1992).

Депопуляція, яка є проявом і складовою Д. к., 2001 набула всеукр. характеру. Нетто-коефіцієнт відтворення насел., що вказує, якою мірою попереднє покоління замінюється наступним, 2007 становив 0,6. Катастроф. ситуація склалася у селах: 2006 у 96 % сільс. адм. р-нів чисельність померлих була більшою, ніж чисельність народжених, зокрема у 68 % р-нів вона у 2 рази перевищувала чисельність народжених. З поч. 1993 до поч. 2008 насел. України зменшилося на 5,9 млн осіб (81 % становило природне зменшення). Безпрецедент. падінням народжуваності 1990-х рр. (осн. складова швидкої депопуляції) прискорені довготривалі якісні зміни у віковому складі насел. (зменшення частки дітей і збільшення частки людей старшого та похилого віку). Значне прискорення старіння насел. дає підстави кваліфікувати його як один із важл. проявів Д. к. Частка насел. у віці, старшому за працездат., на поч. 2008 становила 24 % (у містах – 23 %, селах – 27 %). Україна посідає 11 місце у світі за величиною частки насел. віком 60 р. і старше після найбільш демогра- фічно старих країн (Італія, Греція, Німеччина, Японія, Швеція та ін.). Для порівняння: Білорусь посідає за цим показником 23 місце, РФ – 27. Сформувалось замкнене коло – депопуляція викликає старіння насел., а постаріння посилює депопуляцію. Його можна розірвати лише шляхом покращення соц.-екон. якості насел., що матиме наслідком підвищення стандартів життя і позитивні зміни у демогр. поведінці. Більш високий рівень постаріння у селах зумовлює і більше «навантаження» на працездатне насел. Загалом по Україні на 1000 осіб у працездат. віці на поч. 2008 припадало 649 осіб у непрацездат. (у сільс. місцевості цей показник становить 804 ‰, у міських поселеннях – 585 ‰). Кількість дітей у «навантаженні» продовжує зменшуватись, а кількість осіб похилого віку – збільшуватись. Це зумовлює різні демогр. передумови формування рівнів життя в містах і селах. Демогр. прогноз свідчить, що у перспективі ступ. постаріння насел. у селах зменшуватиметься, а в містах – збільшуватиметься, що відповідно позначиться на динаміці міжпоселен. відмінностей демогр. «навантаження». Вирішення проблеми пом’якшення депопуляції за рахунок компенсації природ. зменшення міграц. приростом, на якому наполягають деякі науковці та який є найпростішим способом підтримання чисельності насел., що не вимагає тривалого часу, для України неприйнятне. За наявного рівня народжуваності для простого заміщення або т. зв. нульового приросту насел. потрібно, щоб чисельність дорослих зросла майже вдвічі, тобто іммігранти повинні становити половину цієї чисельності, що може викликати небезпеку порушення єдності та внутр. рівноваги сусп-ва. Здійснення політики прийому великої кількості мігрантів із країн з ін. культурою зазвичай супроводжується деформацією усталених якіс. характеристик насел. і породжує низку проблем, пов’язаних з труднощами взаємоадаптації корін. і прибулого насел. Важливим, історично виправданим і справедливим засобом збереження чисельності насел. є створення сприятл. умов для повернення в Україну людей, які мають укр. корені й проживають за кордоном. Оскільки самовідтворення насел. не обмежене лише його природ. рухом, Д. к. не може бути зведена тільки до депопуляції. За помір. депопуляції, коли зменшення кількості насел. супроводжує підвищення його якіс. характеристик, особливо стану здоров’я і середньої тривалості життя, певний час самовідтворення насел., його демогр. і сусп.-екон. потенціалів може зберігатись. Така ситуація склалася у країнах Заходу із низькою народжуваністю. Від цих країн Україна суттєво відрізняється деградацією якості насел., що надає демогр. ситуації характеру гострої кризи. Несприятливі зміни у стані здоров’я та соц.-екон. складі насел., зокрема освіт., профес. і кваліфікац., зумовлені насамперед безробіттям і низькою оплатою праці. Зменшення можливостей для ефектив. застосування праці та розповсюдженість зайнятості багатьма видами діяльності, які не відповідають рівню та характеру набутих профес. й інтелектуал. потенціалів, призводять до втрати кваліфікації. Такі чинники, у свою чергу, викликають поширення маргіналізації, яка супроводжується знач. масштабами безпритульності, включаючи дитячу. Несприятлива ситуація склалася і на всіх рівнях освіти: частина дітей взагалі не відвідує школу, відбулось скорочення доступу до вищої профес. освіти через поширення її платності, погіршилась якість освіти. Значні втрати сукуп. трудового потенціалу спричиняє зовн. трудова міграція. Загалом відбувається швидка руйнація механізмів відтворення робочої сили, яка б відповідала сучас. вимогам. Одним із проявів сучас. Д. к. є становище укр. жінок у сусп-ві. Рівність в оплаті праці чоловіків і жінок де-юре не відповідає її нерівності де-факто: заробітна плата жінок суттєво нижча заробіт. плати чоловіків при відсутності відповід. ґендер. відмінностей в освіті. Жінки зайняті більше, ніж чоловіки, виконанням робіт, що потребують меншої кваліфікації. Вони працюють у найменш престиж. галузях економіки при їх надзвичайно низькій частці на керів. посадах в усіх сферах вироб-ва, науки, культури й упр. (профес.-освітня підготовка жінок не має адекват. застосування).

Входження у Д. к. було пов’язане насамперед з нежиттєздатністю старого сусп. організму, вихід з неї – тривалий і склад. процес формування нового сусп. організму, оздоровлення механізму самовідтворення насел., порушеного особливостями як віддаленої, так і сучас. соц.-екон. історії. Вихід із соц.-екон. кризи як істор. перехід людності України від якості суб’єкта старого сусп. організму до якості суб’єкта нового сусп. організму означатиме завершення не Д. к. взагалі, а лише її першого, найскладнішого та найгострішого у соц. відношенні етапу. Досягнення необхід. для сім’ї і сусп-ва режиму природ. руху насел., потрібної збалансованості народжуваності й смертності буде змістом другого етапу подолання Д. к. в Україні. Він може відбуватися лише на основі результатів першого етапу, тому «перелом» демогр. ситуації як складова подолання Д. к. – надзвичайно складне завдання, що вирішуватиметься багатьма поколіннями і буде результатом розвитку всіх без винятку сфер життєдіяльності сусп-ва, підвищення їх демогр. спрямованості та ефективності. Осн. зміст процесу протидії Д. к. в Україні має полягати не у припиненні депопуляції, що неможливо, а у формуванні суб’єкта нового сусп. організму на основі створення самодостат. нац. госп-ва, усуненні збоїв у механізмі розвитку соц. якості насел., його трудового потенціалу. Насамперед мають бути забезпечені умови для тривалого й повноцін. життя людей. Це можливе за умови здійснення такої стратегії соц.-екон. розвитку, яка передбачає посилення демогр. спрямованості й підвищення демогр. ефективності усіх видів держ. політики, їх більше пристосування до вирішення демогр. проблем у широкому розумінні. Усі демографічно важливі соц.-екон. рішення, проекти і програми мають стати інструментами досягнення певних результатів у зміні демореальності у бажаному напрямі. Для цього, зокрема, потрібна демогр. експертиза осн. ініціатив держави у сфері екон., політ. й культур. буд-ва з метою мінімізації негатив. впливу на демогр. процеси, особливо на формування здоров’я людності (передумова такого поліпшення – орієнтація усіх сфер сусп-ва на створення здорових умов життя, особливо умов праці та її гідної оплати, підтримку здорового способу життя). Збереження і поліпшення здоров’я сприятиме також пом’якшенню депопуляції через зниження смертності.

Станом на 2008 відсутні ґрунтовні ознаки позитив. змін у кризовій демореальності України. Хоча КМ 2006 затвердив стратегію демогр. розвитку на період до 2015, відповідні заходи неадекватні масштабу і гостроті Д. к. Осн. складовою нац. демогр. політики в Україні, як і раніше, залишаються заходи, спрямовані на підвищення рівня дітород. активності. Найбільш вагомий серед них – значне підвищення з 1 квітня 2005 одноразової допомоги жінкам у зв’язку з народженням дитини, що зумовило деяке підвищення сумарного показника народжуваності (з 1,1 дитини у розрахунку на одну жінку 2005 до 1,3 2007). Однак вітчизн. і зарубіж. досвід засвідчує, що допомоги на дітей як інструмент демогр. політики мають короткочас. ефект і не змінюють заг. несприятливої демогр. ситуації. Найважливіший аспект матеріал. забезпечення відтворення насел., включаючи його здоров’я, – наявність у складі заробіт. плати, окрім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка була б достатньою для утримання і виховання необхід. для сім’ї та сусп-ва числа здорових дітей. Назріла нагальна необхідність формування нац. демогр. політики, здатної запобігти подальшому поглибленню кризового стану демореальності. Гол. проблема сьогодення – відвернення нац. Д. к. (кризи демореальності з непередбачуваними наслідками), що вимагає більш економічно і демографічно ефектив. господарювання, задіяння широкого спектру заходів, спрямованих на комплексне вирішення демогр. проблем.

Літ.: Стешенко В., Піскунов В. До питання про концепцію національної демографічної політики // Демогр. дослідж. Вип. 18. К., 1996; W. Rowe John, L. Kahn Robert. Successful Ageing. New York, 1998; Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року. К., 1999; Піскунов В. До з’ясування чинників сучасної кризи демореальності в Україні. К., 1999; Below Replacement Fertility // Population bulletin of the United Nations. Special Issue. New York, 2000. № 40–41; New Demographic Faces of Europe. Berlin, 2000; Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії. К., 2001; Preparating for an aging word. Washington, 2001; Гундаров И. А. Демографическая катастрофа в России: причины, механизм, пути преодоления. Москва, 2001; Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки: Зб. мат. К., 2003; Населення України в дзеркалі перепису // Перший Всеукр. перепис насел.: істор., методол., соц., екон., етнічні аспекти. К., 2004; Парадиш Я. Польща і Україна: демографічні наслідки двох шляхів відходження від комунізму // Регіон. економіка. 2004. № 1; Римашевская Н. Человеческий потенциал России и проблемы «сбережения населения» // Рос. экон. журн. 2004. № 9–10; Демографическая модернизация в России, 1900–2000. Москва, 2006; Стратегія демографічного розвитку на 2006–2015 роки // Демографія та соц. економіка. К., 2006. № 1; Стешенко В. С., Піскунов В. П. Деякі теоретичні аспекти протидії демографічній кризі в Україні // Демогр. розвиток України та пріоритетні завдання демогр. політики: Зб. мат. міжнар. наук.-практ. конф. Т. 1. К., 2006; Курило І. О. Соціально-економічна структура населення: еволюція, сучасність, трансформації. К., 2006; Cмертність населення України в трудоактивному віці. К., 2007; Населення України: соціально-демографічні проблеми українського села. К., 2007.

В. С. Стешенко

Стаття оновлена: 2007