Демонологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Демонологія

ДЕМОНОЛО́ГІЯ (від грец. δαιμων – дух, божество і ...логія) – система світоглядних уявлень, згідно з якими світ поділений на сфери впливу надприродних істот, які не досягли статусу богів, а утвердилися у значенні божеств або демонів. Демон – узагальнена назва невизначених сил природи у вигляді духів та людей з надприрод. властивостями. Нар. Д. пронизує всі сфери традиц. культури, пояснюючи бажаний чи небажаний перебіг подій втручанням демонів. Характеристику міфол. ієрархії у світогляді українців дав В. Гнатюк, вважаючи, що наші предки були пантеїстами. Вони вірили, що увесь світ, небо, повітря й земля заповнені богами; що вся природа жива, повна всякого дива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. На чолі світу стояли боги, які всім керували; за ними тягнувся ряд нижчих божеств та демонів, який старшим богам стояв до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані надприрод. силою, які могли не лише конкурувати з демонами, але навіть примушували виконувати їхню волю. З часом, на думку вченого, демонів заступили християн. святі, які виконують їхні функції. Із прийняттям християнства коло нар. Д. розширено образами язичниц. богів, яких оголошено демонами, а у 16–18 ст. – і християн. святих. Демоніч. властивостей набули персоніфікації деяких днів тижня (п’ятниця, неділя). Демонів уявляли добрими або злими. Їхня поведінка залежить від ставлення до них людини, тому один і той же демон виступав у нар. уяві як добрим, так і злим. В основі вірувань, на яких склалися осн. демонол. персонажі, – тотемізм (вовкулака, чоловік-ведмідь, чоловік-вуж, жінка-гадина), анімізм (духи місць), культ предків (домовик, русалки), магія (демони пір року, хвороб та днів тижня); а також віра у надприродні (магічні) властивості окремих люд. індивідів, яких умовно можна назвати героями (відьма, чаклун, ворожбит, хмарник, градобур, чорнокнижник). Деякі вірування культу предків представляють потойбіч. світ як обернений до цього світу, тому все, пов’язане з демоніч. персонажами, базованими на цих віруваннях, робиться всупереч здоровому глузду. Взаємини людини з персонажами нар. міфології, генетично похідними від анімістич. вірувань, визначаються заборонами на відвідування певних місць у певні періоди. Тотемістичні базуються на дотриманні табу магіч. змісту (жодної дії не повторювати, дотримуватися обіцянки упродовж життя). Давніші вірування нар. Д. залишають рудиментар. слід у новіших. Напр., зооморфні риси демонів тотемістич. походження бувають характерні й для тих, в основі яких анімізм (водяник вкритий риб’ячою лускою, лісовик оброслий шерстю) та культ предків (домовик являється в личині вужа, кота, ласки). М. Костомаров вбачав походження міфол. (демонол.) образів у трьох джерелах: 1) перенесенні люд. якостей на природу; 2) уявленнях про замогил. світ і пошануванні померлих; 3) визнанні таємничої сили в речах та явищах (волхвуванні). Осн. сфера впливу демонів – природне середовище (водяник, лісовик, польовик, болотяник, біс, русалки, нявки, повітрулі), де найчастіше відбуваються їхні зустрічі з людьми. Окремі тримаються горищ (хованець, драб), колодязя, городу (залізна баба). Заг.-європ. спільність багатьох демонол. уявлень та неясність етимології назв деяких персонажів (упир, чорт, чугайстер, мавка, мамуна, химородник) свідчать про їхнє давнє походження. Ін. знайшли своє остаточне оформлення у нац. традиціях (потерча, блуд, драб, хованець, годованець, перелесник, неділя, п’ятниця), у рамках яких наявні локал. відмінності в побутуванні уявлень про дії демоніч. персонажів. Це спричинено тим, що укр. Д. представлена двома міфол. системами: поліською та балкано-карпатською; гол. відмінності – у наявності чи відсутності певного персонажа в нар. уявленнях краю. В окремих місцевостях України невідомий домовик, лише в Карпатах згадують градобура, чугайстра та повітруль, які більш відомі словакам; лише на Зх. Поліссі (на берегах оз. Світязь) – драб, який сидить на горищі, змія, яка забирає молоко у корів (натомість відьма у цій ролі тут не відома). Люди з надприрод. властивостями мають ознаки ворожості стосовно чужаків. Звідси в їхньому номінуванні значна кількість іншомов. слів (химородник – на означення чаклуна, у перекладі з циганської – «коваль»; босорканя у значенні «відьма», у перекладі з угорської – «дух небіжчика»; волошебник у значенні «чаклун»). Чужі чаклуни вважаються сильнішими за власних, тому наслідків їхніх чарів позбутися складніше. Демони видають себе своєю незвичайною зовнішністю, раптовістю появи, не властивими звичай. людям діями. Найчастіше вони виявляють свою присутність діями, які не супроводжуються появою їх самих: сміхом, плесканням у долоні, ритміч. примовками, співом, свистом, стукотом, виттям, стогоном; рідше – виглядом, що маркується тілес. аномаліями (кульгавістю, горбатістю, відкритими нутрощами, безхребетністю, наявністю тварин. ознак (оброслість, наявність шерсті на долонях, рудиментар. ріжок, хвостика тощо).

Велике значення у створенні демоніч. образу має його колористичне маркування, осн. гаму якого складають білий, червоний та зелений кольори. Білим кольором позначені персоніфікації смерті та хвороб (біла панія, холера, чума); зеленим – істоти, пов’язані з духами предків (карлики, охоронці скарбів, русалки, потерчата); червоним – втілення спокус, які випробовують людину на морал. стійкість (перелесник, змій). Місця перебування демонів – межа, поле, ліс, колодязь, дорога, горище. Функції більшості з них: впливати на врожай, ведення худоби, здоров’я людини та її псих. стан. Чим давніші уявлення закладені в природу демоніч. уявлень, тим більше зовнішність демона відрізняється від людської; окремі з них мають поєднання люд. і тварин. рис (зооантропоморф. вигляд). Такими уявляли вовкулаку (з вовчою шерстю на долонях), домовика (волохатий, як кіт), відьму (з хвостом), чорта (із цапиними ріжками, кінськими копитами і хвостом). Зовн. риси ін. демонів вирізняються від людських гіперболізованістю окремих частин тіла (напр., чугайстер заввишки з дерево) та здатністю змінювати зовнішність (лісовик у лісі рівний з деревом, на галявині – з травою). Одна з осн. рис демонів – непомітність; цілковито непомітні демони втілюють атмосферні явища (вихор, буревій) та псих. стан людини (блуд, сон, ляк). Серед демонів можна виділити такі категорії: перевертні (антропозооморфні: вовкулака, зозуля, гадина, лелека; антропоботаноморфні: тополя, братики, волошки); персоніфікації хвороб-пошестей та псих. станів людини (чума, холера, моровиця, пропасниця, біла панія, блуд, ляк); люди з надприрод. властивостями (чарівники, знахарі, чаклуни, відьми, хмарники, градобури); духи місцин (лісовик, польовик, водяник, болотяник, повітруля, домовик); духи природ. стихій (вихор, біс); персоніфікації пір року (весна, зима), свят та днів тижня (коляда, спас, покрова, п’ятниця, неділя). Одні духи предків (напр., русалки) у відповідні періоди перебувають у полі, дбаючи про посіви, і представляють духів місць; ін. (зокрема хованець) дбають про домівку, сад та домашню худобу. Деяким демонам властива сезонність (уявлення про них генетично базуються на культі предків). Духи предків з’являються під час сходів, кущування, квітування та обмолоту злаків і підготовки зерна на новий засів. У ці календарні терміни, за нар. уявленнями, у різних проявах приходять навії (русалки). На думку учених, обидві назви означають «предки» (перша балто-слов’ян., друга – скіф. походження). Сезонність вияву притаманна більшості демонів, наближених до природи. Це характерно майже усім духам місцин (лісовики, полівки, водяники проявляють себе тільки влітку), духам природ. стихій (вихор – літнє явище, тому й відповід. демон – істота, з діями якої можна зіткнутися лише влітку), персоніфікаціям хвороб (чума, холера – літні; інфлуенца, тобто грип, горлянка – осінньо-весняні). У деяких випадках сезонність набуває чіткіших обмежень у часі і переходить у календарність. Календарно проявляють свої дії русалки на Великдень, Трійцю (Зеленець) і Коляду, коли для них готують спец. страви. Переважно на Різдво повертаються додому вовкулаки. У певні періоди жертвують русалкам. Годованцеві їжа мусить залишатися постійно, а в дні осн. свят, пов’язаних із культом предків, готують спец. несолену кашу. Русалкам та лісовикові здебільшого жертвують одяг; чортові – душу після смерті. У деяких повір’ях зовнішність господаря перебирає після його смерті на себе домовик, одначе свідчення про такий спосіб віддяки за зроблене за життя хатнім духом добро може належати й до розряду християн. переосмислень образу; він набув статусу хатнього чортика – дідька. Серед найвідоміших персонажів укр. Д.: вовкулаки (вовкуни) – перетворені на вовків тещами зяті або дівчатами невірні коханці. Перебувають у вовчій подобі стільки, на скільки їм це пороблено; коли відбувають термін і перетворюються на людей, отримують звірину ознаку та здатність до ворожби, тому бувають замкнутими й мовчазними. Русалки – померлі діти, рідше дівчата, які втопилися чи померли до заміжжя, а також ті, хто померли на Русал. тижні. З’являються в полях на Русал. тижні; танцюють і співають, чим провокують гарний урожай збіжжя. Вимагають відповід. ставлення, яке полягає в числен. заборонах, яких дотримуються протягом Русал. тижня. На цьому тижні не можна прати, щоб не прибити праником (прачем) русалки; не можна шити, щоб не позашивати русалкам очі; не можна стелити для вибілювання полотна, бо русалки походять по ньому – й поробляться дірки; не можна спати надворі, бо русалки очі зашиють – і людина ходитиме сонна цілий рік; не можна ходити по житньому чи пшенич. полях та межах, де відпочивають русалки. В окремих місцевостях на Зх. Поліссі в ці дні у тих сім’ях, де протягом року хтось помер, накривали столи для русалок. На Серед. Поліссі існував обряд проводів русалок за село чи у поле. На Поліссі цей день називали Розигри, на Волині – Розирги, Розирви (у сх. частині), Брикса (у західній). Період, під час якого русалки провідують родичів, і тиждень після Великодня вважають навським тижнем. У цей час ритуал. учту влаштовують навіям, нявкам. Спосіб пошанування їх той самий, що й улітку, тільки страви інші. За деякими повір’ями, приходять до родичів навії-русалки й на Коляду (їх можуть називати «родичами», або «дідами»). Весняні та зимові русалки-навії (на відміну від літніх) не потребують одягу, тому його жертвування в системі ритуалів цих календар. періодів відсутнє. Домовик (хованець, годованець, хатній дідько) – або дух померлого родича, який допомагає своїй родині і після смерті; або спеціально «вирощений» шляхом знахар. маніпуляцій хатній помічник. Сферою його опіки є лад у хаті та примноження багатств. Дух-охоронець, який належить у першу чергу господарю, не терпить його відсутності і часто за це карає тим, що робить збитки. Відьма (змія, гадина, босорканя, гадєрка, ворожка) – жінка з надприрод. властивостями, народжена з ними або вчена, здебільшого одинока. В укр. віруваннях живе з того, що у відповідні дні (на Купала, Юрія) відбирає на цілий рік молоко від чужих корів. Для маскування під час виконання злих намірів може перетворюватися в жабу, кішку, свиню, копицю сіна. Раз на рік, переважно на Юрія, відьми збираються на шабаш (як правило – на Лисій горі, рідше – на найбільшому дубі), де хваляться здобутками, діляться досвідом, розподіляють сфери впливу.

Відьмар (характерник, ворожбит, градобур, хмарник, химородник) – чоловік із надприрод. властивостями. В укр. Д. за популярністю значно поступається перед відьмою. Більше розуміється на конях, проведенні весіл. обряду, знятті порчі, яку роблять відьми. Часто цим статусом наділяли козаків, солдатів, пасічників, ковалів, гончарів, циганів, євреїв, вірмен. Знахар (зільник, чорнокнижник) – чоловік, який володіє недоступними ін. знаннями через успадковану утаємниченість чи вченість, читання знахар. книг. Змій (перелесник) – демон, який хвостатою зіркою падає з неба, вдарившись об землю, перетворюється на парубка-красеня. Зваблює молодих дівчат, після чого вони чахнуть і, якщо батьки не знаходять ради, гинуть. Коли ж знаходять – часто гине, розливаючись смолою, сам перелесник. Потерчата (стратчата) – страчені матерями під час вагітності діти. Являються матерям, іноді родичам. Жодної шкоди не роблять, навпаки, часто виручають своїх братів та сестер із біди. Чорт (нечисть, щезник, дідько) – втілення духу померлого предка, унаслідок християн. переосмислення – уособлення всього злого. Успадкував негативні риси багатьох забутих духів; шкодить тим, що підбиває людей на неблаговидні вчинки, збиває з пантелику, кпиться, зводить. Чорти стережуть закопані скарби, оберігають квітку папороті. Блуд збиває людей з дороги, заводить у хащі чи трясовину. Спосіб позбавлення від цього – ступити десять кроків назад; ін. рада – згадати, на який день випадало цього року Різдво. Чума (джума) – демон пошесті: ходить від хати до хати; де побуває чи заночує, на ранок всі мертві. Може перетворюватися куркою, котом. Щоб випровадити її за межі села, незалежно від пори року люди йшли колядувати, чим збивали її з пантелику. Спохватившись, що вже надійшла пора зимових свят, забиралася. Холера (біла панія) – демонічна істота, зодягнена у біле. Найчастіше трапляється людям у дорозі, просить підвезти її в сусіднє село. Люди, які попадаються на цьому, помирають. Пропасниця (трясця) – демон, який втілює епідемію малярії. Уникнути її впливу неможливо, бо залазить у будь-яку шпарку; якщо її добре годують, не шкодить, коли погано – людина помирає. Упир – дух неупокоєного предка, який мстить родині за недотримання поховал. ритуалу. Ним може стати померлий у дорозі чи той, хто пропав безвісти. Упирі бояться світла, тому ходять з полуночі до перших півнів, почувши півнячий спів, зникають. Покутник – неупокоєний дух родича, який помер неприрод. смертю (наклав на себе руки), за що мусить спокутувати; мрець, якому забули щось покласти в домовину. Уночі навідує винуватців недотриманого поховал. ритуалу, жаліє за страченим життям, допомагає жінці ростити дітей, ін. родичам – у госп. справах; однак ця допомога обертається на зло: унаслідок контакту з потойбіч. світом жінка і діти марніють, родина зубожіє. Злидні – демони, які обсідають людей без будь-якого приводу. Часто спонукою для їх появи може бути необережно сказане слово. Зруйнувавши госп-во вщент, переходять на ін. людину. Доля – демон, який втілює життєвий шлях людини; буває доброю і злою. Найчастіше залежить від того, що в своєму житті робить сама людина: за добро платить добром, за зло злом (остання особливість може бути християн. рефлексією). Більшість персонажів укр. Д. уперше зафіксовані в писем. пам’ятках у період їхньої крайньої християнізації. Окремі з них у зв’язку з цим адаптовані до норм християн. моралі. Причиною уподібнення та наслідком християнізації стала евфемізація їхніх справж. номінацій. Щоб не накликати демона на себе, його не називали справж. ім’ям, вдавалися до описових пом’якшуючих назв, оскільки справжні сприймали як погані слова. Під однією й тією ж назвою могли розуміти різних демоніч. персонажів, сплутувати їхні функції. Демони – персонажі багатьох міфол. оповідань сюжет. (легенди) чи безсюжет. (бувальщини) планів. Між собою різні демонол. персонажі у сюжетах не взаємодіють (виняток можуть становити персоніфікації днів тижня). Найдавніші демонол. образи знайшли відображення в казках (ведмідь-чоловік, царівна-жаба), пізніші – у легендах та бувальщинах. У календар. піснях згадують таких напівбожествен. істот, як купало, весна, весняночка, зима. Кожна нац. система вірувань має свої відмінності. Леся Українка відзначала, що укр. богам і божествам притаманний показний естетизм, незалежно від того, якими рисами наділена демонічна істота. Чорт в укр. Д. – гарно вбраний панич; жін. персонаж, який втілює мотив караючого кохання, – красна пані. Естетизмом укр. Д. вигідно відрізняється від ін. міфол. систем, найбільше від угро-фінської, яка переважає і в росіян, де демони часто мають огидну зовнішність. Д. кожного народу є питомою часткою системи міфол. вірувань – уявлень про світ і підпорядкування в ньому одних сил іншим. Вона є одним з етапів розвитку цих уявлень, які остаточно оформилися в цивілізов. сусп-ві і мають завершену ієрарх. систему, що визначає сфери впливу надприрод. сил.

Літ.: Срезневский И. Святилища и обряды языческого богослужения славян. Х., 1846; Костомаров Н. Славянская мифология. К., 1847; Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. Москва, 1865–69; Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. Л., 1876; Иванов П. Народые поверья о ведьмах и упырях // КС. 1883. № 6; Його ж. Кое-что о вовкулаках и по поводу их // Там само. 1890. № 4; Милорадович В. Заметки о малорусской демонологии // Там само. 1899. Т. 66, № 8; № 9; 1901. Т. 72, № 2; Иванов П. Народные рассказы о доле // Там само. 1902. № 5; Знадоби до галицько-руської демонольоґії // Етноґр. зб. НТШ. Т. 15. Л., 1904; Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зелениці Надвірнянського повіту Антін Онищук // Мат. до укр.-рус. етнології. Л., 1909. Т. 11; Виклади давньослов’янських легенд, або Міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким. К., 1991; Українці: Народні вірування, повір’я, демонологія. К., 1991; Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Л., 1992; Гнатюк В. Нарис української міфології. Л., 2000.

В. Ф. Давидюк

Стаття оновлена: 2007