Демонстрація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Демонстрація

ДЕМОНСТРА́ЦІЯ (лат. demonstratio – показ) – колективні дії (як правило у формі вуличної процесії) на знак висловлення певних суспільно-політичних поглядів і настроїв. На теренах України Д. з 80-х рр. 19 ст. проводили рос. рев. партії, зокрема 2–3 жовтня 1905 у Києві пройшли багатотисячні мітинги й Д. студентів і робітників під гаслами повалення самодержавства, 30 листопада 1905 у Харкові відбулися Д. солдатів із аналог. вимогами. Власне укр. Д. під нац. гаслами організовувались в Австро-Угорщині та Росії з поч. 20 ст. Напр., у лютому 1914 пройшли масові акції, присвяч. 100 роковинам від дня народж. Т. Шевченка, на яких виголошені протести проти заборони святкування цих роковин у Росії. Після повалення самодержавства Д. стали однією з наймасовіших форм вияву прагнення українців до самовизначення. 12 березня 1917 відбулася укр. Д. під синьо-жовтими прапорами у Петрограді (нині С.-Петербург), у якій взяли участь бл. 20-ти тис. осіб; 16 березня 1917 у Києві на заг.-міськ. «Святі революції» вперше йшла окрема укр. колона; 19 березня 1917 у самост. Д. укр. орг-цій у Києві взяли участь 100 тис. осіб (мітингуючі на Софій. пл. висловилися за територ. автономію України).

В УРСР Д. набули нового офіц. змісту – вони повинні були виражати морально-політ. єдність рад. народу, виховувати його в дусі рад. патріотизму та пролетар. інтернаціоналізму, наочно демонструвати досягнення у буд-ві комунізму. Таким чином Д., на які у дні офіц. свят 7 листопада (роковини більшов. перевороту 1917 в Петрограді), 1 травня (Міжнар. день солідарності трудящих) та ін. примусово збирали робітників, селян, інтелігенцію, студентів й учнів, стали одним із ритуалів рад. «цивіл. релігії». В останні десятиліття існування СРСР ставлення до цих Д. з боку народу було відверто негативно-іронічним. Остаточно дискредитувала в очах більшості громадян систему рад. Д. першотравнева демонстрація 1986 у Києві, проведена через тиждень після Чорнобил. катастрофи, коли радіац. фон у столиці підвищився у сотні разів. Д. під опозиц. гаслами в УРСР, як і в СРСР, не допускалися. На поч. 60-х рр., у зв’язку з певним пом’якшенням політ. клімату, в Києві започатковано неофіц. зібрання біля пам’ятника Т. Шевченкові у день його перепоховання в Каневі (22 травня), які переходили у Д., супроводжувані зіткненнями з міліцією та КДБ (зокрема 1967 і 1971). Відбувалися також акції у пам’ять офіц. замовчуваної трагедії євреїв у Бабиному Яру (1966 на такому зібранні виступив І. Дзюба). 4 вересня 1965 у київ. кінотеатрі «Україна» влаштована політ. маніфестація проти хвилі нових арештів серед укр. інтелігенції (промовляли І. Дзюба, В. Стус). Характер Д. мав похорон А. Горської 1970. Проте з поч. 70-х рр. проведення навіть таких акцій знову стало неможливим, оскільки призвело б до неминучого арешту і тривалого ув’язнення всіх учасників. Д. повернулися у сусп. життя з поч. горбачов. «перебудови». 26 квітня 1988 спроба проведення неформал. Д. на Хрещатику в Києві у пам’ять Чорнобил. катастрофи закінчилася адм. ув’язненням організатора акції колиш. політв’язня О. Шевченка на 15 діб. Починаючи з літа 1988 масові мітинги під демократ. гаслами відбувалися у Львові, з осені того ж року – в Києві. 28 липня 1988 Президія ВР СРСР ухвалила указ, що істотно обмежував право громадян на проведення зборів, мітингів і Д., проте число масових акцій та їхніх учасників протягом 1989 зростало. Найбільш масовою акцією, що мала характер Д. під гаслами надання Україні політ. суверенітету, став живий ланцюг Івано-Франківськ–Львів–Київ (21 січня 1990), в якому взяли участь понад 1 млн осіб. Влітку–восени 1990 під тиском масових Д. на вулицях Києва ВР України, у якій абсолютну більшість мали комуністи, ухвалила низку важливих рішень, скерованих на «суверенізацію» республіки. Пік Д. припав на 2–17 жовтня 1990, коли відбувалося студент. голодування на пл. Жовтн. революції у Києві (нині Майдан Незалежності).

Після проголошення незалежності України мітинги та Д. під патріот. державниц. гаслами проходять у великих містах у дні 21 січня (День злуки укр. земель), 22 травня (День пам’яті Т. Шевченка), 24 серпня (День Незалежності). У свою чергу «ліві» партії (КПУ, СПУ, СелПУ, ПСПУ) проводять Д. у дні традиц. рад. свят 7 листопада, 1-го і 9-го травня. Масові Д. відбувалися у рамках акції «Україна без Кучми» (грудень 2000 – весна 2001), коли низка політ. сил (СПУ, ВО «Батьківщина», УНП «Собор» та ін.) вимагали відставки Президента України Л. Кучми, звинуваченого у причетності до загибелі журналіста Г. Ґонґадзе. Зокрема 9 березня 2001 Д. у Києві супроводжувалися силовими зіткненнями демонстрантів з міліцією біля пам’ятника Т. Шевченкові та будинку Адміністрації Президента України, наслідком чого стали численні затримання, арешти та судовий процес проти групи активістів УНСО, засудж. до різних термінів ув’язнення (один із них – А. Шкіль – у березні 2002 обраний нар. депутатом України). Продовженням цих Д. у вересні 2002 стала масова акція «Повстань, Україно!» низки опозиц. сил («Наша Україна», БЮТ, СПУ, КПУ), яка, однак, не набула знач. поширення через ідеол. різнорідність її учасників. Чергова хвиля потуж. Д. пов’язана із передвибор. кампанією 2004. Оголошення про поч. вибор. кампанії В. Ющенка було оформлене як всенар. віче на Співочому полі у Києві (4 липня), в якому взяли участь понад півмільйона громадян з усіх регіонів України, з подальшою ходою до будинку Центр. вибор. комісії. Особливо масові Д. і мітинги відбувалися у період, який дістав назву «Помаранчева революція». 22 листопада 2004 сотні тисяч людей вийшли на Майдан Незалежності у Києві, протестуючи проти фальсифікацій результатів другого туру президент. виборів і висловлюючи підтримку В. Ющенку. Наприкінці листопада – на поч. грудня центр столиці був фактично блокований демонстрантами-киянами й приїжджими з ін. регіонів. Попри безпрецедентну масовість, Д. цього періоду носили виключно мир. і організов. характер. У пд.-сх. регіонах відбувалися масові альтернативні Д. на підтримку В. Януковича. Протягом 2005–06 під час Д. 9 травня (День Перемоги) і 14 жовтня (Покрова Пресвятої Богородиці, на яку припадає річниця створення УПА) періодично відбувалися зіткнення між рад. ветеранами 2-ї світ. війни та активістами «лівих» і «лівац.» партій, з одного боку, і ветеранами УПА й активістами «правих» і «праворадикал.» орг-цій – з ін., інспіровані силами, які виступили проти проголошеного Президентом В. Ющенком курсу на заг.-нац. примирення й консолідацію всіх укр. ветеранів. У липні – на поч. серпня 2006 у Києві проходили Д. та ін. акції активістів Партії регіонів (переважно з пд.-сх. регіонів держави) на підтримку призначення В. Януковича Прем’єр-Міністром. Починаючи з лютого 2007 серію масових акцій у різних регіонах держави з протестами проти дій уряду розпочав рух «Народна самооборона», очолюваний Ю. Луценком. Масові акції у центрі Києва розпочалися після видання Президентом В. Ющенком указу від 2 квітня 2007 про дострокове припинення повноважень ВР 5-го скликання – як на підтримку, так і на знак протесту проти цього указу. Характер. рисою багатьох політ. Д. і мітингів останнього часу стало залучення учасників не з числа ідей. прихильників, а осіб, готових з метою заробітку взяти участь у відповід. акції.

М. В. Стріха

Стаття оновлена: 2007