Демонстрація

ДЕМОНСТРА́ЦІЯ (лат. demonstratio — показ) — колективні дії (як правило у формі вуличної процесії) на знак висловле­н­ня певних су­спільно-політичних по­глядів і на­строїв. На теренах України Д. з 80-х рр. 19 ст. проводили рос. рев. партії, зокрема 2–3 жовтня 1905 у Києві про­йшли багатотисячні мітинги й Д. студентів і робітників під гаслами повале­н­ня самодержавства, 30 листопада 1905 у Харкові від­булися Д. солдатів із аналог. вимогами. Власне укр. Д. під нац. гаслами організовувались в Австро-Угорщині та Росії з поч. 20 ст. Напр., у лютому 1914 про­йшли масові акції, присвяч. 100 роковинам від дня народж. Т. Шевченка, на яких виголошені протести проти заборони святкува­н­ня цих роковин у Росії. Після повале­н­ня самодержавства Д. стали однією з на­ймасовіших форм вияву прагне­н­ня українців до самови­значе­н­ня. 12 березня 1917 від­булася укр. Д. під синьо-жовтими прапорами у Петро­граді (нині С.-Петербург), у якій взяли участь бл. 20-ти тис. осіб; 16 березня 1917 у Києві на заг.-міськ. «Святі революції» вперше йшла окрема укр. колона; 19 березня 1917 у самост. Д. укр. організацій у Києві взяли участь 100 тис. осіб (мітингуючі на Софій. пл. висловилися за територ. автономію України).

В УРСР Д. набули нового офіц. змісту — вони повин­ні були виражати морально-політ. єд­ність рад. народу, виховувати його в дусі рад. патріотизму та пролетар. інтернаціоналізму, наочно демонструвати досягне­н­ня у буд-ві комунізму. Таким чином Д., на які у дні офіц. свят 7 листопада (роковини більшов. пере­вороту 1917 в Петро­граді), 1 травня (Між­нар. день солідарності трудящих) та ін. примусово збирали робітників, селян, інтелігенцію, студентів й учнів, стали одним із ритуалів рад. «цивіл. релігії». В остан­ні десятилі­т­тя існува­н­ня СРСР ставле­н­ня до цих Д. з боку народу було від­верто негативно-іронічним. Остаточно дис­кредитувала в очах більшості громадян систему рад. Д. першотравнева демонстрація 1986 у Києві, проведена через тиждень після Чорнобил. ката­строфи, коли радіац. фон у столиці під­вищився у сотні разів. Д. під опозиц. гаслами в УРСР, як і в СРСР, не допускалися. На поч. 60-х рр., у звʼязку з певним помʼякше­н­ням політ. клімату, в Києві започатковано неофіц. зі­бра­н­ня біля памʼятника Т. Шевченкові у день його пере­похова­н­ня в Каневі (22 травня), які пере­ходили у Д., су­проводжувані зі­ткне­н­нями з міліцією та КДБ (зокрема 1967 і 1971). Від­бувалися також акції у памʼять офіц. замовчуваної трагедії євреїв у Бабиному Яру (1966 на такому зі­бран­ні ви­ступив І. Дзюба). 4 вересня 1965 у київ. кінотеатрі «Україна» влаштована політ. маніфестація проти хвилі нових арештів серед укр. інтелігенції (промовляли І. Дзюба, В. Стус). Характер Д. мав похорон А. Горської 1970. Проте з поч. 70-х рр. проведе­н­ня навіть таких акцій знову стало неможливим, оскільки при­звело б до неминучого арешту і тривалого увʼязне­н­ня всіх учасників. Д. повернулися у сусп. життя з поч. горбачов. «пере­будови». 26 квітня 1988 спроба проведе­н­ня неформал. Д. на Хрещатику в Києві у памʼять Чорнобил. ката­строфи закінчилася адм. увʼязне­н­ням організатора акції колиш. політвʼязня О. Шевченка на 15 діб. Починаючи з літа 1988 масові мітинги під демократ. гаслами від­бувалися у Львові, з осені того ж року — в Києві. 28 липня 1988 Президія ВР СРСР ухвалила указ, що істотно обмежував право громадян на проведе­н­ня зборів, мітингів і Д., проте число масових акцій та їхніх учасників протягом 1989 зро­стало. Найбільш масовою акцією, що мала характер Д. під гаслами на­да­н­ня Україні політ. суверенітету, став живий ланцюг Івано-Франківськ–Львів–Київ (21 січня 1990), в якому взяли участь понад 1 млн осіб. Влітку–восени 1990 під тиском масових Д. на вулицях Києва ВР України, у якій абсолютну більшість мали комуністи, ухвалила низку важливих рішень, скерованих на «суверенізацію» республіки. Пік Д. припав на 2–17 жовтня 1990, коли від­бувалося студент. голодува­н­ня на пл. Жовтн. революції у Києві (нині Май­дан Незалежності).

Після проголоше­н­ня незалежності України мітинги та Д. під патріот. державниц. гаслами проходять у великих містах у дні 21 січня (День злуки укр. земель), 22 травня (День памʼяті Т. Шевченка), 24 серпня (День Незалежності). У свою чергу «ліві» партії (КПУ, СПУ, СелПУ, ПСПУ) проводять Д. у дні традиц. рад. свят 7 листопада, 1-го і 9-го травня. Масові Д. від­бувалися у рамках акції «Україна без Кучми» (грудень 2000 — весна 2001), коли низка політ. сил (СПУ, ВО «Батьківщина», УНП «Собор» та ін.) вимагали від­ставки Президента України Л. Кучми, звинуваченого у причетності до загибелі журналіста Г. Ґонґадзе. Зокрема 9 березня 2001 Д. у Києві су­проводжувалися силовими зі­ткне­н­нями демонстрантів з міліцією біля памʼятника Т. Шевченкові та будинку Адміністрації Президента України, наслідком чого стали числен­ні затрима­н­ня, арешти та судовий процес проти групи активістів УНСО, засудж. до різних термінів увʼязне­н­ня (один із них — А. Шкіль — у березні 2002 обраний нар. депутатом України). Продовже­н­ням цих Д. у вересні 2002 стала масова акція «Пов­стань, Україно!» низки опозиц. сил («Наша Україна», БЮТ, СПУ, КПУ), яка, однак, не набула знач. пошире­н­ня через ідеол. різнорідність її учасників. Чергова хвиля потуж. Д. повʼязана із перед­вибор. кампанією 2004. Оголоше­н­ня про поч. вибор. кампанії В. Ющенка було оформлене як всенар. віче на Спів­очому полі у Києві (4 липня), в якому взяли участь понад пів­міль­йона громадян з усіх регіонів України, з подальшою ходою до будинку Центр. вибор. комісії. Особливо масові Д. і мітинги від­бувалися у період, який ді­став назву «Помаранчева революція». 22 листопада 2004 сотні тисяч людей ви­йшли на Май­дан Незалежності у Києві, протестуючи проти фальсифікацій результатів другого туру президент. виборів і висловлюючи під­тримку В. Ющенку. На­прикінці листопада — на поч. грудня центр столиці був фактично блокований демонстрантами-киянами й при­їжджими з ін. регіонів. Попри без­прецедентну масовість, Д. цього періоду носили виключно мир. і організов. характер. У пд.-сх. регіонах від­бувалися масові альтернативні Д. на під­тримку В. Януковича. Протягом 2005–06 під час Д. 9 травня (День Пере­моги) і 14 жовтня (Покрова Пресвятої Богородиці, на яку припадає річниця створе­н­ня УПА) періодично від­бувалися зі­ткне­н­ня між рад. ветеранами 2-ї світової війни та активістами «лівих» і «лівац.» партій, з одного боку, і ветеранами УПА й активістами «правих» і «праворадикал.» організацій — з ін., ін­спіровані силами, які ви­ступили проти проголошеного Президентом В. Ющенком курсу на заг.-нац. примире­н­ня й консолідацію всіх укр. ветеранів. У липні — на поч. серпня 2006 у Києві проходили Д. та ін. акції активістів Партії регіонів (пере­важно з пд.-сх. регіонів держави) на під­тримку при­значе­н­ня В. Януковича Премʼєр-Міні­стром. Починаючи з лютого 2007 серію масових акцій у різних регіонах держави з протестами проти дій уряду роз­почав рух «Народна само­оборона», очолюваний Ю. Луценком. Масові акції у центрі Києва роз­почалися після ви­да­н­ня Президентом В. Ющенком указу від 2 квітня 2007 про до­строкове припине­н­ня повноважень ВР 5-го склика­н­ня — як на під­тримку, так і на знак протесту проти цього указу. Характер. рисою багатьох політ. Д. і мітингів остан­нього часу стало залуче­н­ня учасників не з числа ідей. прихильників, а осіб, готових з метою заробітку взяти участь у від­повід. акції.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю