Демуцький Данило Порфирович

ДЕМУ́ЦЬКИЙ Данило Порфирович (04(16). 07. 1893, с. Охматів, нині Жашків. р-ну Черкас. обл. — 07. 05. 1954, Київ) — кіно­оператор, майстер художньої фото­графії. Син П. Демуцького. Заслужений діяч мистецтв Узб. РСР (1944) та УРСР (1954). Закін. юрид. факультет Університету св. Володимира у Києві (1917). Член Київ. товариства фото­аматорів «Даґер» (від 1912), учасник його ви­ставок (6 робіт екс­понувалися 1916), а також Всерос. ви­ставки у Києві 1913 (4 роботи), ви­ставки Одес. фотогр. товариства 1916 (8 робіт); від­знач. золотою меда­л­лю Між­нар. ви­ставки ужитк. мистецтв у Парижі (1925). У 1921–25 — зав. фотолаб. при Музеї антропології та етно­графії ВУАН, Всеукр. істор. музею і театру «Березіль». 1925–29 — на Одес., від 1929 — на Київ. кінофабриці (згодом кіностудія худож. фільмів). У спів­праці з реж. О. Довженком зняв стрічки «Вася-реформатор», «Ягідка коха­н­ня» (обидві — спів­авт., 1926), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (спів­авт., 1932); з ін. реж. — «Два дні», «Свіжий вітер» (обидві — 1927), «Людина з лісу» (1928; усі — реж. Г. Стабовий), «Примха Катерини ІІ» (спів­авт., 1928), «Мертва петля» (спів­авт., 1929), «Тобі дарую» (спів­авт., 1930), «Фата моргана» (спів­авт., 1931). 19 жовтня 1934 заарешт. за звинуваче­н­ням у звʼязках з емі­грант. організаціями білогвардійців, вимушений ви­їхати з Києва. Від січня 1938 до червня 1939 — знову під слідством. Упродовж 1935–37 і 1941–48 на Ташкент. студії кінохроніки і худож. фільмів зняв стрічки «Насред­дін у Бухарі» (1943, реж. Я. Протазанов), «Тахір і Зухра» (1945), «Пригоди Насред­діна» (1947; обидві — реж. Н. Ганієв). Зняв також фільми «Роки молодії» (1942, реж. Г. Грічер-Черіковер), «По­двиг роз­відника» (1947, реж. Б. Барнет), «У мирні дні» (1950, реж. В. Браун; премія 6-го Мкф у Карлових Варах, Чехословач­чина, 1951), «Тарас Шевченко» (спів­авт., 1951, реж. І. Савченко; Сталін. премія, 1952), «Калиновий гай» (спів­авт., 1953, реж. Т. Левчук). Один із засн. поет. образ. кіно. Вдало використовував світлотіньові контрасти у виражен­ні характеру подій фільмів.

Завантажити статтю