Дрогобич
Визначення і загальна характеристика
ДРОГО́БИЧ — місто обласного значення Львівської області, райцентр. Міськраді підпорядк. м. Стебник. Знаходиться на межі Наддністрян. рівнини і Карпат. передгірʼя, на р. Тисьмениця (бас. Дністра), за 86 км від обл. центру. Площа 32 км2. Насел. 79 119 осіб (2001, складає 102,0 % до 1989), переважно українці (90 %), проживають також росіяни, поляки, білоруси, євреї. Вузол залізнич. і автомобіл. шляхів. Сполучений зі Львовом залізницями (через Самбір і Стрий) та автомобіл. шляхами (через Меденичі, Самбір і Стрий). Д. — одне з найдавніших зх.-укр. міст, осередок Дрогоб.-Борислав. пром.-аграр. та курорт.-рекреац. територіального комплексу. Археол. памʼятки свідчать про те, що тут існувало укріплене поселення ще у період Київ. Русі. Дослідники виводять назву Д. від сполоніз. варіанта давньорус. особової назви Дорогобит. За легендою, у серед. 11 ст. на місці Д. існувало поселення Бич, яке зруйнували половці. Згодом його відбудували й дали назву Другий Бич. За князювання Володислава Опольського (1372–79) Д. уже був одним з найбільших центрів солеваріння на Прикарпатті. За цим прибутковим у свій час промислом сюди приїздили з різних міст Європи. На істор. гербі міста — девʼять топок солі. Уперше Д. згадується у міському акті Львова 6 листопада 1387. Після захоплення Галиц.-Волин. держави польс. феодалами — центр королів. маєтків Дрогоб. староства. Від кін. 14 ст. Д. управляв магістрат, якому підпорядковувалися обведена валами центр. частина міста та передмістя Завіжне, Задвірне, Лішнянське, пізніше Війтівська Гора, Плебанія, Лан і Міські Загороди. 1422 надане, 1460 підтверджене Маґдебур. право. У 1-й пол. 16 ст. виникли цехи, у 2-й пол. 17 ст. їх уже було 8, у 18 ст. — 9. Були досить розвинені ткац., бондар., кравец. та ковальський цехи. У місті збережено назви вулиць, що походять від ремісн. цехів: Жупна, Ковальська, Слюсарська, Гончарська, Шевська. Крім королів. жупи, в 16 ст. у Д. було 45 солевар. панв, 1768 — 105, які належали різним власникам (згодом — державі). Жит. брали активну участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького (у листопаді 1648 спільно з козац. загонами здійснили штурм укріпленого костелу, що відігравав роль фортеці), опришків. русі. До серед. 16 ст. належать відомості про дрогоб. церк. братства, які відкрили у Д. низку шкіл, зокрема й Свято-Юрську, Чеснохрестську, Свято-Троїцьку, Петропавлівську. 1775 при монастирі ЧСВВ та церкві Петра і Павла засн. першу гімназію з українською мовою викладання. Чимало вихованців цих закладів продовжували здобувати освіту в Києво-Могилян. академії та університетах Зх. Європи. Після 1-го поділу Польщі 1772 відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Під час рев. виступів у Європі 1848–49 (т. зв. весна народів) у Д. створ. Раду Руську з представників укр. інтелігенції на чолі зі священиком В. Комарницьким. Осн. вимогою Ради було припинення політ. дискримінації українців, висувалася ідея обʼєднання усіх укр. земель, що перебували під владою Австрії, в одну адм.-тер. одиницю. У 1850–60-х рр. тут працювали 3 початк. школи та гімназія (1858). Реформа 1848 та введення у експлуатацію 31 грудня 1872 залізнич. колії, яка зʼєднала місто з Бориславом і Стриєм, сприяли швидкому розвитку промисловості. Від серед. 19 ст. побл. Д. почали розробляти родовища озокериту та нафти. 1860–1900 виникли нафтопереробні підприємства. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Д. і його околиці стали центром великого нафт. басейну, який майже повністю був у руках євр., франц. та нім. акціонерів. Тут діяли «Галиц.-Карпат. акц. нафт. товариство», АТ «Східниця», «Ганновер.-Карпат. акц. товариство», «Галіція», «Євроойлакціонгезельшафт» («ДЕА»), «Преєр» тощо. Тоді ж спостерігалося пожвавлення у солевар., хім., шкір., харч. і швейній пром-стях. На 1880 у місті мешкало 17,6 тис. осіб, на 1932 — 32,3 тис. 1 листопада 1918 у Д. проголошено владу ЗУНР. 14– 15 квітня 1919 місц. комуністи організували зброй. виступ проти уряду ЗУНР (відомий як Дрогобицьке повстання), придушений підрозділами УГА. 1919–39 — у межах кордонів Польщі. 15–23 вересня 1939 у Д. перебували нім.-фашист. війська, 24 вересня 1939 зайнятий військами Червоної армії. 1939–59 — обл. центр, від 1940 — райцентр. Під час нім.-фашист. окупації (1 липня 1941 — 6 серпня 1944) входив до складу Ген. губернії. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Жит. зазнали жорстоких комуніст. репресій. У липні 1941 у приміщенні НКВС, на прилеглій тер. виявлено бл. 100 невин. жертв, у липні–листопаді 1990 на подвірʼї НКВС–КДБ відкопано останки ще 486-ти осіб. Пром. інфраструктура Д. — нафтопереробна й нафтохім. галузі, машинобудування та металообробка, легка і харч. пром-сть, деревообробні, буд. індустрії та поліграфії підприємства. Осн. види пром. продукції: бензин, дизел. паливо, мастила, бурові долота, нафтопром. і гірн.-шахтне устаткування, очисні й ізоляц. машини, автокрани, товари легк. та харчоперероб. промисловості, кухонна сіль, мінерал. калійні добрива. Гол. підприємства: «Нафтоперероб. комплекс “Галичина”», «Дрогобицький долотний завод», «Дрогобицький завод автомобільних кранів», «Дрогобицький машинобудівний завод», солеварня. У місті — Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, Дрогобицьке державне музичне училище ім. В. Барвінського, мех. технікум, кооп. коледж, 4 ПТУ, г-зія, пед. ліцей, 13 заг.-осв. шкіл, 16 дит. дошкіл. закладів, дит. сиротинець, виправно-труд. колонія; 12 лікув. закладів; Львівський обласний український музично-драматичний театр ім. Ю. Дрогобича, краєзнавчий музей «Дрогобиччина», 9 б-к, Нар. дім, 2 муз. і художня школи; ДЮСШ; відділ. 19-ти банків, 2 готелі. Є 21 церква та культ. будівлі реліг. громад УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП, УПЦ МП, свідків Єгови, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів. Здобули популярність в Україні та за її межами «Верховина» Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю, нар. чол. хорова капела «Бескид», вокал.-хореогр. ансамбль «Пролісок», муніципал. камер. хор «Легенда». Виходять газети «Вільне слово» та «Галицька зоря». Памʼятки архітектури: костел св. Варфоломія (14–16 ст.), церква св. Юра і дзвіниця (деревʼяна; перевезена 1657 із с. Надієве, іконостас та розписи 17 ст.), церква Воздвиження Чесного Хреста і дзвіниця (деревʼяна; 1-а пол. 17 ст.), зерносховище (1778), ратуша (20 ст.). Із Д. повʼязані життя та діяльність відомих діячів науки і культури, зокрема художника, майстра церк. стінопису 17 ст. С. Медицького; творця популяр. поезій «Богогласників» кін. 18 — поч. 19 ст. Д. Левковського; природознавця, мовознавця І. Верхратського; літературознавця, письменника М. Шалати, мовознавців В. Винницького та Я. Радевича-Винницько, економіста С. Злупка, психолога М. Савчина; громад.-політ. діячів С. Витвицького, С. Вітика, К. Осьмака, І. Макухи; художника, письменника К. Устияновича; письменників В. Стефаника, Леся Мартовича, І. Гнатюка, П. Карманського, О. Коваліва, О. Турянського; краєзнавця, етнографа, письменника Р. Пастуха; сценариста, кінорежисера В. Босовича; хор. диригентів О. Волинця, М. Дуди, Ю. Корчинського, С. Стельмащука, І. Циклінського, Р. Совʼяка; композиторів М. Ластовецького, О. Нижанківського; опер. і камер. співака М. Менцинського; правозахисника М. Мариновича; церк. діячів С. Ортинського, В. Ладики; військ. діячів І. Чмоли, Д. Грицая. Тут народилися письменник, д-р медицини та філософії, проф. Краків., ректор Болон. університетів Юрій Дрогобич (бл. 1450, справж. — Ю. Котермак; кн. «Iudicium prenosticon Magistri Georgi Drohobicz de Russia», Рим, 1483 — перше вид. українців за кордоном); фахівець у галузі механіки, чл.-кор. НАНУ І. Дмитрах, д-ри н. педіатр Л. Беш, хірург М. Романяк, фізик А. Борщ; художники О. Гейдек (син П. Гейдека), Б. Шульц (присвятив рідному місту повість «Skłepy cynamonowe», Дрогобич, 1934), О. Олексяк, скульптор О. Пінчук; культурно-просвітн. діячі брати Б. та Р. Жеплинські; танцюристка, хореограф, нар. арт. України В. Вантух, режисер, нар. арт. України І. Равицький, хормейстер, фольклорист, засл. арт. України П. Бакланов, піаністка, канд. мистецтвознавства Г. Брилинська-Блажкевич; громад. діячі В. Біберович, І. Геврик, В. Левинський; військ. і політ. діяч УВО й ОУН, публіцист З. Коссак, військ. діяч УГА, кер. рад. військ. закладів Г. Коссак, Герой Радянського Союзу Г. Геврик (погруддя; одну з вулиць названо його імʼям); спортсмени В. Лукін, Р. Мацьків (обоє — спорт. акробатика), Я. Попович (велоспорт), М. Стахнів (бокс); промисловець І. Борис. Д. 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. залишиться у світ. літературі завдяки творам І. Франка (народився у придрогоб. с. Нагуєвичі, нині Івана Франка; 1864–75 навч. у дрогоб. гімназії, охоче приїжджав сюди згодом, називаючи місто «своїм кутом») — «Борислав сміється», «Задля празника», «Гірчичне зерно», «На дні», «Добрий заробок» та ін. Встановлено памʼятники А. Міцкевичу, І. Франкові, Т. Шевченкові, Юрію Дрогобичу, С. Бандері, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни; памʼятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, «Колону свободи» на памʼять про участь мешканців Дрогобиччини у «Помаранч. революції».
Літ.: Królewskie wolne miasto Drohobycz. Lwów; Drohobycz, 1929; Ісає- вич Я. Д. З історії Дрогобича XVI–XVIII ст. // Наук. зап. Інституту сусп. наук АН Укр. РСР. К., 1961; Дрогобиччина — земля Івана Франка. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1973; Сухий О. М. Галичина: Між Сходом і Заходом. Л., 1997.
Р. І. Пастух
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
