Другий Універсал Української Центральної ради

ДРУ́ГИЙ УНІВЕРСА́Л УКРАЇ́НСЬКОЇ ЦЕНТРА́ЛЬНОЇ РА́ДИ — про­грамне зверне­н­ня УЦР до громадян України. Став наслідком пере­говорів керівництва УЦР з міністрами Тимчас. уряду Росії (О. Керенським, М. Терещенком, І. Церетелі, М. Некрасовим) у Києві та закритих засі­дань 5-ї сесії УЦР, які від­булися 30 червня — 1 липня (13–14 липня) 1917. Результати дво­сторон. угоди оприлюднені 3(16) липня 1917 з боку УЦР — у ІІ Універсалі, з боку Тимчас. уряду — у спец. по­станові. Йдучи на деякі по­ступки щодо автономії України, Тимчас. уряд ви­знав Ген. Секретаріат носієм найвищої кра­йової влади в Україні; допустив пред­ставників УЦР до кабінету військ. міністра та Ген­штабу Верхов. Головнокомандувача для проведе­н­ня українізації військ. частин, сформов. з українців (без поруше­н­ня боє­здатності армії); висловив прихильне ставле­н­ня до роз­робки проекту нац.-політ. статуту України й проекту виріше­н­ня земел. пита­н­ня та їх винесе­н­ня на Всерос. Установчі збори. У від­повідь УЦР у ІІ Універсалі проголосила намір не від­окремлювати Україну від Росії; від­класти практ. реалізацію автономії до Всерос. Установ. зборів; поповнити склад пред­ставниками ін. народів, що живуть в Україні, з метою пере­творе­н­ня на єдиний найвищий орган рев. демократії, який буде пред­ставляти інтереси всіх мешканців краю. Однак на практиці готовність Києва спів­працювати з урядом Росії на шляху до досить обмеженої автономії України не зна­йшла під­тримки з боку Петро­града. Це спонукало УЦР вдатися до рішучих кроків для досягне­н­ня автоном. статусу, а Тимчас. уряд під­штовхнуло до посиле­н­ня тиску на Київ з метою усунути само­стійниц. прагне­н­ня.

Літ.: Грушевський М. Українська Центральна Рада та її Універсали. Перший й другий. К., 1917; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917–1920. Прага, 1920; Вин­ниченко В. Від­родже­н­ня нації. Ч. 1. К., 1990; Мироненко О. М. Світоч української державності: Політично-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. К., 1995; Українська Центральна Рада: Док. і мат. Т. 1. К., 1996.

О. М. Мироненко

Завантажити статтю