Дружба

ДРУ́ЖБА  — міжособистісні стосунки, що виникають унаслідок індивідуального вибору, ґрунтуються на спільності духовних інтересів та взаємній прихильності. Слово «Д.» походить від давньослов’ян. «дроужьба» — у значеннях «близькість», «товаришування», «товариство». Історично становлення Д. обумовлене втратою кровнородин. відносинами статусу абсолют. цінності. Міжособистісне спілкування поступово індивідуалізувалося й психологізувалося, акцент у ньому переносили з договір. стосунків на емоц. прихильність. Тлумачення Д. у давньогрец. філософії фіксують зрушення у розумінні цього терміна від універсал. косміч. сили (Емпедокл) через поцінування міжіндивідуал. близькості, вояц. товариства (Гомер) до високої духов. спорідненості, що перевершує родинну (Платон). За Аристотелем, Д. — сама по собі благо, одна з найнеобхідніших чеснот, «набута якість душі». Геродот першим ужив поняття «політ. Д.», яке поширив на міжособистісні стосунки. Набувши більш рац. і вибіркового характеру, Д. означає взаємини однодумців, людей, об’єднаних спіл. інтересами. Саме таке розуміння Д. перейшло у рим. культуру. У Цицерона знаходимо положення, що свідчить про перетворення друж. стосунків з інституціалізованих на морал.-психологічні. У середні віки склався канон Д., що утверджує становість як її провідну характеристику. Життєвий побут села зводив зазвичай дружні зв’язки до стосунків родичів і близьких сусідів. Психол. інтимність знову реабілітовано в Новий час. Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню розуміння Д. як інтелектуал. спілкування, в основу якого покладено спільність духов. інтересів. Довершена Д. добровільна, незалежна й неподільна (М.-Е. де Монтень). Від часів Просвітництва Д. почали осмислювати у контексті морал. цінностей, вважаючи її однією з найзагальніших передумов моралі. У романтизмі Д. набула значення світогляд. й життєбудівничого принципу, що відповідає інтим. безпосередності суб’єктив. ставлення до світу. Серед образів Д. 20 ст. — від наближеної до умов ясперсів. «екзистенц. комунікації» Д. героїв Е.-М. Ремарка (взаємне тяжіння людей, спустошених сучас. відчуженою й технізованою цивілізацією) до ідеологічно зумовленої люд. солідарності, характерної для тоталітар. режимів (напр., деклароване за рад. часів гасло «Людина людині — друг, товариш і брат»).

Завантажити статтю