ДУБ-ДУБО́ВСЬКИЙ Ігнацій-Маріуш (31. 03 (12. 04). 1874, м. Вільно, нині Вільнюс — 10. 03. 1953, Рим) — церковний діяч РКЦ. Навч. у Житомир. римо-катол. семінарії (1894–99) та колегіумі «Анґелікум» у Римі (1901–03), здобув ступ. д-ра канон. права в Ґреґоріан. університеті (1904). Свяче­н­ня прийняв 1899 з рук єпис­копа Б. Клопотовського. Душпастирював у м. Корк (Ісландія), Київ, Житомир та ін. Від 1908 — особистий секр. глави Могильов. митрополії РКЦ архі­єпис­копа А. Внуковського. Від 1912 — чл. Волин. губерн. комітету статистики, катехит шкіл у Житомирі. Від 1916 керував РКЦ на Київщині, Поділ­лі й Волині, по­єд­нуючи обовʼязки єпис­копа-ординарія Луцько-Житомирського та апостол. адміністратора Камʼянец. дієцезії. Висвяч. на єпис­копа у січні 1917, того ж року затвердив утворе­н­ня згромадже­н­ня сестер бенедиктинок у м. Біла Церква (1922 пере­ведене до м. Ковель, нині Волин. обл.). Видавав «Tygodnik Kresowy» (Житомир, 1917–19). За­знав пере­слідувань з боку більшовиків, тому 1919 пере­їхав до зайнятого поляками Луцька, де видавав «Kroniku Diecezji Łucko-Żytomierskiej» (1921–25) і тижневик «Lud Boży» (1923–25). Тоді ж пере­вів семінарію з Житомира до м-ка Олика (нині смт Ківерців. р-ну Волин. обл.), 1920 — до м. Ґнєзно (Польща), а 1922 — до Луцька. Схвально по­ставився до походу війська Ю. Пілсудського в Україну. Ви­ступав за включе­н­ня Прав­обереж. України до складу Польщі, пропагуючи цю ідею в пастор. листах, зверне­н­нях до польс. єпис­копату, папського нунція у Варшаві, сейму, уряду Польщі. Держ. від­знака Польщі «Хрест хоробрих» (1920). У 1925 зрікся керівництва Луцько-Житомир. дієцезією з огляду на реорганізацію упр. РКЦ на теренах СРСР, оселився в Римі. Був радником папи Пія XI.