Дмитрієв Микола Андрійович

ДМИ́ТРІЄВ Микола Андрійович (псевд. і крипт.: Слобожанин, М. Д.; 10(22). 04. 1867, Харків — 06(19). 07. 1908, с. Шишаки, нині смт Полтав. обл., похов. у Полтаві) — громадський і культурно-освітній діяч, видавець, публіцист. Закін. правн. факультет Харків. університету (1892). Працював присяжним повіреним у Сумах; від 1894 — секр. «Полтавских губернских ведомостей». Член Братства тарасівців, Укр. демократ. партії. 1905 на губерн. з’їзді вчителів виступив із заявою-вимогою відкриття нар. шкіл з українською мовою викладання; того ж року брав участь у Всерос. з’їзді вчителів і діячів нар. освіти. У тижневику «Рідний край», співред. якого був 1906–07, опублікував статті «Про незрозумілу українську мову», «До Полтавського земельного зібрання», «До учителів». Виступав також у пресі зі статтями, присвяч. творчості й пам’яті Т. Шевченка («Музика до “Кобзаря” Шевченка»; «Як справляли перші роковини смерті Шевченка харківські студенти»; обидві — 1906), на громад.-культурні теми, з етногр. розвідками («Кобзарі минулого й будучини», 1907), видавав календарі. Брав активну участь у відзначенні 100-річчя нової укр. літ-ри (1898) і встановленні пам’ятника І. Котляревському у Полтаві (1903). Був діяльним чл. товариства «Просвіта», спільно з Панасом Мирним, Г. Маркевичем та Г. Шерстюком заснував видавництво «Український учитель» (1906) у Полтаві. Сприяв розвитку укр. архіт. стилю, підтримавши у пресі В. Кричевського та ін. архітекторів у дискусії щодо проекту будинку Полтав. губерн. земства (побудов. 1903–08, нині краєзнавчий музей). Діяльність Д. високо оцінювали сучасники, І. Карпенко-Карий називав його «укр. цицероном», Панас Мирний характеризував як щирого громадянина своєї країни.

Завантажити статтю