ДМИТРІЄ́ВСЬКИЙ Олексій Опанасович (Дмитриевский Алексей Афанасьевич; 11. 03. 1856, ст. Дуреновська Астрахан. губ., Росія — 10. 08. 1929, Ленін­град, нині С.-Петербург) — російський богослов-літургіст, церковний археолог. Доктор церк. історії (1896). Державні нагороди Рос. імперії. Закін. Казан. духовну академію зі зва­н­ням канд. богословʼя (1882), де від­тоді й працював приват-доцент і доцент Магістер. дис. «Богослужение в Рус­ской Церкви в XVI веке. Ч. 1: Службы круга седмичного и годичного и чинопоследования таинств с приложением греческих текс­тов» (Казань, 1884) від­значена академ. премією митрополита Макарія. Від 1884 — у Київ. духов. академії: від 1894 — екс­траординар., від 1896 — ординар., від 1907 — засл. ординар. професор кафедри церк. археології та літургіки. Для ви­вче­н­ня стародав. рукописів, літургій. практик і монашого життя здійснював регулярні подорожі по святинях християн. Сх. (особливо часто на Афон), Італії, Франції, Німеч­чини; свої спо­стереже­н­ня публікував у ста­т­тях та книгах, які здобули статус класичних. Період викла­да­н­ня ним літургіки й церк. археології у Київ. духов. академії став епохою роз­квіту цих галузей богословʼя у Києві й зумовив появу київ. школи церк. археології. По­стій. чл. і доповід­ач Церк.-істор. та археол. товариства при Академії, за зав­да­н­ням якого описав грец. рукописи ніжин. храмів і монастирів. Єдиний із проф. Київ. духов. академії, обраний член-кореспондент С.-Петербур. АН (1903). Почес. чл. усіх 4-х Духов. академій Рос. імперії. Через конфлікти з колегами (проф. М. Петровим стосовно Церк.-археол. музею і проф. К. Поповим стосовно критики праці Д. про афон. монашество) ви­йшов зі складу Церк.-істор. та археол. товариства і залишив Академію. У 1907–19 — вчений секр. Православ. Палестин. товариства; 1918–20 — професор кафедри історії та грец. мови, водночас у 1919–20 — проректор Астрахан. університету; від 1920 — у Петро­граді (нині С.-Петербург): проф. літургіки Богослов.-пастир. училища (1920–28) і Вищих богослов. курсів (1923–28). Виконував обовʼязки дійс. чл. Словʼян. комісії АН, від 1923 — Русько-візантій. комісії. Тричі був заарешт.: 1919 — у справі «білого руху», 1922 — у справі вилуче­н­ня церк. цін­ностей (засудж. на рік умовно), 1929 — у справі гуртка «Воскресение». Помер від­разу після звільне­н­ня з-під остан. арешту, похов. на Олександро-Невському кладовищі. Всі осн. праці Д. обовʼязкові для ви­вче­н­ня православ. священ­нослужителями та богословами, особливо цінна серед них — 3-том. «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока» (доктор. дис., К., 1895, 1901; Петро­град, 1917). Значна частина твор. спадщини Д. (4–5 т. «Описания литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока») та його числен­не листува­н­ня (зокрема з київ. ученими й укр. діячами загалом) і досі залишаються неви­даними.