Дмитрієвський Олексій Опанасович

В. І. Ульяновський

ДМИТРІЄ́ВСЬКИЙ Олексій Опанасович (Дмитриевский Алексей Афанасьевич; 11. 03. 1856, ст. Дуреновська Астрахан. губ., Росія — 10. 08. 1929, Ленінград, нині С.-Петербург) — російський богослов-літургіст, церковний археолог. Доктор церк. історії (1896). Державні нагороди Рос. імперії. Закін. Казан. духовну академію зі званням канд. богословʼя (1882), де відтоді й працював приват-доцент і доцент Магістер. дис. «Богослужение в Русской Церкви в XVI веке. Ч. 1: Службы круга седмичного и годичного и чинопоследования таинств с приложением греческих текстов» (Казань, 1884) відзначена академ. премією митрополита Макарія. Від 1884 — у Київ. духов. академії: від 1894 — екстраординар., від 1896 — ординар., від 1907 — засл. ординар. професор кафедри церк. археології та літургіки. Для вивчення стародав. рукописів, літургій. практик і монашого життя здійснював регулярні подорожі по святинях християн. Сх. (особливо часто на Афон), Італії, Франції, Німеччини; свої спостереження публікував у статтях та книгах, які здобули статус класичних. Період викладання ним літургіки й церк. археології у Київ. духов. академії став епохою розквіту цих галузей богословʼя у Києві й зумовив появу київ. школи церк. археології. Постій. чл. і доповідач Церк.-істор. та археол. товариства при Академії, за завданням якого описав грец. рукописи ніжин. храмів і монастирів. Єдиний із проф. Київ. духов. академії, обраний член-кореспондент С.-Петербур. АН (1903). Почес. чл. усіх 4-х Духов. академій Рос. імперії. Через конфлікти з колегами (проф. М. Петровим стосовно Церк.-археол. музею і проф. К. Поповим стосовно критики праці Д. про афон. монашество) вийшов зі складу Церк.-істор. та археол. товариства і залишив Академію. У 1907–19 — вчений секр. Православ. Палестин. товариства; 1918–20 — професор кафедри історії та грец. мови, водночас у 1919–20 — проректор Астрахан. університету; від 1920 — у Петрограді (нині С.-Петербург): проф. літургіки Богослов.-пастир. училища (1920–28) і Вищих богослов. курсів (1923–28). Виконував обовʼязки дійс. чл. Словʼян. комісії АН, від 1923 — Русько-візантій. комісії. Тричі був заарешт.: 1919 — у справі «білого руху», 1922 — у справі вилучення церк. цінностей (засудж. на рік умовно), 1929 — у справі гуртка «Воскресение». Помер відразу після звільнення з-під остан. арешту, похов. на Олександро-Невському кладовищі. Всі осн. праці Д. обовʼязкові для вивчення православ. священнослужителями та богословами, особливо цінна серед них — 3-том. «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока» (доктор. дис., К., 1895, 1901; Петроград, 1917). Значна частина твор. спадщини Д. (4–5 т. «Описания литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока») та його численне листування (зокрема з київ. ученими й укр. діячами загалом) і досі залишаються невиданими.

[1] Пр.: Греческие Нежинские храмы и их капитальный вклад в Церковно-археологический музей при КДА // Православ. обозрение. 1885, февр.; Описание рукописей и книг, поступивших в Церковно-археологический музей при КДА из греческой нежинской Михайло-Архангельской церкви // Тр. Киев. духов. академии. 1885. № 3–12.

[2] Путешествие по Востоку и его научные результаты. К., 1890.

[3] Современное богослужение на Православном Востоке: Историко-археологическое исследование. К., 1891.

[4] Богослужение Страстной и Пасхальной седмиц в Св. Иерусалиме по уставу ІХ–Х века. Казань, 1894.

[5] Патмосские очерки: Из поездки на остров Патмос летом 1891 г. К., 1894.

[6] Чин пещного действа. С.-Петербург, 1895.

[7] Русские на Афоне (Макарий Сушкин). С.-Петербург, 1895.

[8] Православное русское паломничество на Запад. К., 1897.

[9] Архиепископ Елассонский Арсений (Суздальский тож) и его вновь открытые исторические мемуары. К., 1899.

[10] Книга Требник и ее значение в жизни православного христианина. К., 1901.

[11] Торжество Православья в первую неделю Великого поста в Києве и в Малой России в конце XVII и в начале XVIII столетия // Руководство для сельс. пастырей. 1903. № 8.

[12] Ставленник. К., 1904.

[13] Опыт издания греческих церковных писателей древнейшего времени в русской патрологической литературе. С.-Петербург, 1905.

[14] Русские афонские монахи-келлиоты. К., 1906.

[15] Древнейшие патриаршие Типиконы Иерусалимский (Святогроб- ский) и Константинопольский (Великой церкви). К., 1907.

[16] Имп. Православное Палестинское общество и его деятельность за истекшую четверть века. 1882–1907 гг. С.-Петербург, 1907.

[17] Церковные торжества в дни великих праздников на православном Востоке. С.-Петербург, 1909.

[18] Пасха в Иерусалиме. С.-Петербург, 1912.

[19] G. van Aalst. Alexius Afanasevič Dmitrievsky (1856–1929) // Het Christelijk Oosten. 1955. T. 7.

[20] 1956. T. 8.

[21] Die Bibliographi des russischen Liturgisten A. A. Dmitrievsky // Orientalia Christiana Periodica. 1960. Vol. 26.

[22] Сове Б. И. Русский Гоар и его школа // Богослов. труды. Вып. 4. Москва, 1968.

[23] Успенский Н. Д. Из личных воспоминаний об А. А. Дмитриевском // Там само.

[24] Арранц М. А. А. Дмитриевский: из рукописного наследия // Архивы русских византинистов в Санкт-Петербурге. С.-Петербург, 1995.

[25] Бовкало А. А. Литургика в Петрограде после 1918 г. // Ежегод. богослов. конф. Патриаршего Свято-Тихонов. богослов. ин-та: Мат. 2000 г. Москва, 2000.

[26] Ульяновский В. И. Церковно-археологический музей при Киевской духовной академии: борьба идей — Петров и Дмитриевский // Проблемы славяноведения. Вып. 4. Брянск, 2002.

Розмір шрифту

Дмитрієвський Олексій Опанасович

Додаткові відомості

Рекомендована література

Інформація про статтю