Дмитрієвський Олексій Опанасович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дмитрієвський Олексій Опанасович

ДМИТРІЄ́ВСЬКИЙ Олексій Опанасович (Дмитриевский Алексей Афанасьевич; 11. 03. 1856, ст. Дуреновська Астрахан. губ., Росія – 10. 08. 1929, Ленінград, нині С.-Петербург) – російський богослов-літургіст, церковний археолог. Д-р церк. історії (1896). Держ. нагороди Рос. імперії. Закін. Казан. духовну академію зі званням канд. богослов’я (1882), де відтоді й працював приват-доц. і доц. Магістер. дис. «Богослужение в Русской Церкви в XVI веке. Ч. 1: Службы круга седмичного и годичного и чинопоследования таинств с приложением греческих текстов» (Казань, 1884) відзначена академ. премією митрополита Макарія. Від 1884 – у Київ. духов. академії: від 1894 – екстраординар., від 1896 – ординар., від 1907 – засл. ординар. проф. каф. церк. археології та літургіки. Для вивчення стародав. рукописів, літургій. практик і монашого життя здійснював регулярні подорожі по святинях християн. Сх. (особливо часто на Афон), Італії, Франції, Німеччини; свої спостереження публікував у статтях та книгах, які здобули статус класичних. Період викладання ним літургіки й церк. археології у Київ. духов. академії став епохою розквіту цих галузей богослов’я у Києві й зумовив появу київ. школи церк. археології. Постій. чл. і доповідач Церк.-істор. та археол. т-ва при Академії, за завданням якого описав грец. рукописи ніжин. храмів і монастирів. Єдиний із проф. Київ. духов. академії, обраний чл.-кор. С.-Петербур. АН (1903). Почес. чл. усіх 4-х Духов. академій Рос. імперії. Через конфлікти з колегами (проф. М. Петровим стосовно Церк.-археол. музею і проф. К. Поповим стосовно критики праці Д. про афон. монашество) вийшов зі складу Церк.-істор. та археол. т-ва і залишив Академію. У 1907–19 – вчений секр. Православ. Палестин. т-ва; 1918–20 – проф. каф. історії та грец. мови, водночас у 1919–20 – проректор Астрахан. ун-ту; від 1920 – у Петрограді (нині С.-Петербург): проф. літургіки Богослов.-пастир. уч-ща (1920–28) і Вищих богослов. курсів (1923–28). Виконував обов’язки дійс. чл. Слов’ян. комісії АН, від 1923 – Русько-візантій. комісії. Тричі був заарешт.: 1919 – у справі «білого руху», 1922 – у справі вилучення церк. цінностей (засудж. на рік умовно), 1929 – у справі гуртка «Воскресение». Помер відразу після звільнення з-під остан. арешту, похов. на Олександро-Невському кладовищі. Всі осн. праці Д. обов’язкові для вивчення православ. священнослужителями та богословами, особливо цінна серед них – 3-том. «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока» (доктор. дис., К., 1895, 1901; Петроград, 1917). Значна частина твор. спадщини Д. (4–5 т. «Описания литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока») та його численне листування (зокрема з київ. ученими й укр. діячами загалом) і досі залишаються невиданими.

Пр.: Греческие Нежинские храмы и их капитальный вклад в Церковно-археологический музей при КДА // Православ. обозрение. 1885, февр.; Описание рукописей и книг, поступивших в Церковно-археологический музей при КДА из греческой нежинской Михайло-Архангельской церкви // Тр. Киев. духов. академии. 1885. № 3–12; Путешествие по Востоку и его научные результаты. К., 1890; Современное богослужение на Православном Востоке: Историко-археологическое исследование. К., 1891; Богослужение Страстной и Пасхальной седмиц в Св. Иерусалиме по уставу ІХ–Х века. Казань, 1894; Патмосские очерки: Из поездки на остров Патмос летом 1891 г. К., 1894; Чин пещного действа. С.-Петербург, 1895; Русские на Афоне (Макарий Сушкин). С.-Петербург, 1895; Православное русское паломничество на Запад. К., 1897; Архиепископ Елассонский Арсений (Суздальский тож) и его вновь открытые исторические мемуары. К., 1899; Книга Требник и ее значение в жизни православного христианина. К., 1901; Торжество Православья в первую неделю Великого поста в Києве и в Малой России в конце XVII и в начале XVIII столетия // Руководство для сельс. пастырей. 1903. № 8; Ставленник. К., 1904; Опыт издания греческих церковных писателей древнейшего времени в русской патрологической литературе. С.-Петербург, 1905; Русские афонские монахи-келлиоты. К., 1906; Древнейшие патриаршие Типиконы Иерусалимский (Святогроб- ский) и Константинопольский (Великой церкви). К., 1907; Имп. Православное Палестинское общество и его деятельность за истекшую четверть века. 1882–1907 гг. С.-Петербург, 1907; Церковные торжества в дни великих праздников на православном Востоке. С.-Петербург, 1909; Пасха в Иерусалиме. С.-Петербург, 1912.

Літ.: G. van Aalst. Alexius Afanasevič Dmitrievsky (1856–1929) // Het Christelijk Oosten. 1955. T. 7; 1956. T. 8; Die Bibliographi des russischen Liturgisten A. A. Dmitrievsky // Orientalia Christiana Periodica. 1960. Vol. 26; Сове Б. И. Русский Гоар и его школа // Богослов. труды. Вып. 4. Москва, 1968; Успенский Н. Д. Из личных воспоминаний об А. А. Дмитриевском // Там само; Арранц М. А. А. Дмитриевский: из рукописного наследия // Архивы русских византинистов в Санкт-Петербурге. С.-Петербург, 1995; Бовкало А. А. Литургика в Петрограде после 1918 г. // Ежегод. богослов. конф. Патриаршего Свято-Тихонов. богослов. ин-та: Мат. 2000 г. Москва, 2000; Ульяновский В. И. Церковно-археологический музей при Киевской духовной академии: борьба идей – Петров и Дмитриевский // Проблемы славяноведения. Вып. 4. Брянск, 2002.

ДА: Відділ рукописів Рос. нац. б-ки, ф. 253 (933 справа).

В. І. Ульяновський

Стаття оновлена: 2008