Дмовський Роман - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дмовський Роман

ДМО́ВСЬКИЙ Роман (Dmowski Roman; 09. 08. 1864, с. Камйонек побл. Варшави – 02. 01. 1939, с. Дроздово побл. м. Ломжа, Польща) – польський громадсько-політичний і державний діяч. Фундатор націоналіст. течії у польс. сусп.-політ. думці кін. 19 – 1-й третині 20 ст. Під час навч. у Варшав. ун-ті (1886–90) був діячем таєм. орг-цій – Союзу польс. молоді та Ліги польської. Останню 1894 реорганізував із соціаліст. у націоналіст. Лігу народову, що прагнула відбудувати Польщу в «істор. кордонах» (поширювала свої погляди через г. «Kurier Lwowski»). Після масових арештів молодих ідеологів ліги, які взяли участь у варшав. маніфестації з нагоди 100-річчя повстання під проводом Т. Косцюшка, переніс діяльність до Галичини (Краків, Львів). Ліга народова стала основою формування польс. правиці – нац.-демократ. табору (ендеки). У брошурі «Nasz Patriotyzm» (1893) сформулював ідейні засади польс. націоналізму: відбудова нац. державності, солідарність усіх верств насел., підпорядкування соц. інтересів національним. Ця ідеологія пропагувала нац. вищість поляків над ін. народами – німцями, росіянами, євреями, українцями, білорусами, литовцями та ін., які «перешкоджали» здобуттю незалежності Польщі. Разом із Я. Поплавським 1895 започаткував видання часопису «Przegląd Wszechpolski» (Львів), що популяризував доктрини польс. націоналізму (після заборони австр. владою видання 1905 переїхав до Варшави). 1904 перебував у Токіо, де переконував япон. політиків не втручатися у польс. справи. Зустрічався там із Ю. Пілсудським, який пропонував Японії послуги щодо послаблення Росії через орг-цію повстання у Королівстві Польському і постачання розвідувал. інформації. Як депутат 1-ї і 2-ї рос. Держ. думи, голова Клубу депутатів від Королівства Польського (12 мандатів, з них 11 – ендеки) виступав за автономію Королівства Польсько- го у складі Росії, об’єднання слов’ян. народів під її егідою. З метою здобути прихильність імператора приєднався до «неославіст.» течії рос. сусп.-політ. думки, що постала на ґрунті протистояння «пангерманізму». У кн. «Niemcy, Rosja i kwestia Polska» (1908) намагався довести, що полякам потрібно об’єднатися з Росією у протистоянні нім. експансії; Росія, у свою чергу, також повинна усвідомити нім. небезпеку й піти на певні поступки полякам для створення «слов’ян. єдності». Однак рос. уряд проігнорував пропозиції Д., який незабаром склав повноваження депутата Держ. думи. У серпні 1917 в м. Лозанна (Швейцарія) заснував Польс. нац. ком-т, визнаний країнами Антанти представниц. органом польс. народу. Разом із І. Падеревським представляв Польщу на Париз. мирній конф. 1918–19. Працював від ендеків у польс. урядах, зокрема був міністром закордон. справ в уряді В. Вітоса (1923). Вважав легітимним створення СРСР. Після поразки ендеків на президент. виборах 1926 створив «Табір Великої Польщі» (згодом перейменований у Нац. партію), який залучав насел. на свій бік легал. і нелегал. методами. Укр. проблему вважав «нім. інтригою», галиц. українців називав поганими поляками, а наддніпрянських – росіянами, що розмовляють наріччям рос. мови. Виступав проти укладення Варшав. договору 1920 між УНР і Польщею. Автор кн. «Polityka polska: Odbudowanie państwa» (Warszawa, 1926; 1988), «Mysli nowoczesnego Polaka» (Londyn, 1953; Warszawa, 1985).

Літ.: W. Pobóg-Malinowski. Narodowa demokracja 1887–1918. Warszawa, 1933; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. Л., 2002; Красівський О. Галичина у першій чверті ХХ ст.: Проблеми польсько-українських стосунків. Л., 2000; Історія Львова: У 3 т. Т. 2. Л., 2006.

М. Р. Литвин

Стаття оновлена: 2008