Дніпро - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дніпро

ДНІПРО́ – найбільша ріка в Україні, третя в Європі після Волги та Дунаю за площею басейну та четверта за довжиною. В антич. джерелах відомий під назвою Борисфен, у старослов’ян. – Славутич. Протікає тер. РФ, Білорусі та України. Довж. Д. на тер. України 1121 км (заг. 2200 км), пл. бас. 292,7 тис. км2 (509 тис. км2). Спільна з Білоруссю ділянка становить 125 км. Бере початок з болота Аксьонинський Мох на пд. схилах Валдай. височини побл. с. Бочарово (Смолен. обл., РФ); впадає у Дніпров. лиман Чорного моря, перетинаючи зони мішаних лісів, лісостепову та степову. У верхів’ї (до м. Дорогобуж Смолен. обл.) тече неширокою долиною, русло звивисте, шир. до 30 м. Нижче ширина долини зростає до 3–10 км, русла – до 40–125 м. Побл. м. Орша (Білорусь) Д. перетинає пасмо пісковиків, утворюючи Кобеляц. пороги. На тер. України русло Д. звивисте, утворює рукави; багато перекатів, о-вів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави – до 12 км. Нижче Києва долина Д. асиметрична: праві схили круті та високі, ліві – низькі та пологі. Вздовж Придніпров. височини русло Д. відхиляється на Пд. Сх. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям ріка перетинає УЩ, де до спорудження Дніпрогесу (1932) були Дніпровські пороги, що перешкоджали наскріз. судноплавству. Далі Д. плине Придніпров. низовиною; в гирлі утворює численні рукави та протоки. У пониззі заплава Д. розширюється до 20 км, пл. дельти становить 350 км2. Від гирла Прип’яті до греблі Кахов. ГЕС Д. перетворено на суцільний каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське). З їхнім створенням природне русло та частина заплави були затоплені.

Гідрогр. мережа у бас. Д. найрозвинутіша у верх. частині в межах зони мішаних лісів (0,39 км/км2), найменш розвинута – в нижній частині, в межах степової зони (до 0,2 км/км2). Гол. притоки: праві – Березина, Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець; ліві – Сож, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара. Загалом у бас. Д. – бл. 15,4 тис. річок, серед яких 89 – ріки завдовжки 100 км і більше. Д. – типова рівнинна ріка, має мішане живлення. У верх. частині басейну переважає снігове (50 %), а на дощове та підземне припадає відповідно 20 % і 30 %. Нижче, в межах степ. зони, частка снігового живлення зростає до 85–90 %, підземного – зменшується до 10–15 %, дощового майже немає. У гідрол. режимі Д. чітко виражені весняна повінь, низька літня межень (з періодич. дощовими паводками), регулярні осінні паводки та зимова межень. У пригирловій ділянці відчувається вплив згінно-нагін. явищ. Льодостав утворюється у верхів’ї Д. на поч. грудня, в пониззі – наприкінці грудня; скресає у верхів’ї на поч. квітня, в пониззі – на поч. березня. На водосховищах льодостав утворюється і зникає пізніше, ніж на незарегульованих ділянках русла. Найбільша частина стоку ріки (понад 80 %) формується вище Києва; на тер. РФ – 32 %, Білорусі – 31 %, України – 37 %. За багаторіч. період його річний об’єм коливався від 22,6 до 96 км3, нині у гирлі становить 53 км3, зменшуючись у маловодні роки до 43,5 км3. Загалом у бас. Д. на тер. України формується у середньому 19,7 км3 стоку. Середня річна витрата води побл. Києва 1370 м3/сек., у гирлі – 1700 м3/сек. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією (побл. Києва): весною – 240, влітку – 280, взимку – 343 мг/дм3.

Д. – осн. джерело водних ресурсів для України та гол. воднотранспортна магістраль. Всього в бас. Дніпра збудовано 510 водосховищ та 12 570 ставків на малих ріках. Д. забезпечує водою дві третини тер. України, зокрема й понад 30 млн осіб, 50 великих міст і пром. центрів (бл. чв. водопостачання Києва), бл. 10 тис. підпр-в, 2,2 тис. сільс. і понад 1 тис. комунал. госп-в, 50 великих зрошувал. систем. Спорудження дніпров. каскаду ГЕС і водосховищ, в яких закумульовано 43,8 км3 води, сприяло використанню енергет. ресурсів Д. та поліпшенню водопостачання галузей економіки. Води Д. живлять Інгулец., Краснознам’ян., Кахов. та ін. зрошувал. системи. З Д. починаються канали, воду яких використовують для водопостачання і зрошування: Дніпро–Кривий Ріг, Дніпро–Донбас, Північно-Кримський, Дніпро–Інгулець. Щорічно за межі басейну перекидається 5–6 км3 стоку. Від гирла до м. Дорогобуж (1990 км) Д. судноплавний. Каналами Д. сполучений з суміж. басейнами: з Німаном – Дніпров.-Німан. каналом (від 1784), з Зх. Двіною – Березин. водною системою (від 1805), з Зх. Бугом – Дніпров.-Бузьким каналом (від 1848). Осн. річк. порти – у Києві, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі; серед ін. – у Каневі, Черкасах, Кременчуці, Нікополі, Херсоні, а також у Білорусі – Могильові, Рогачові, Жлобині. Велике значення має рибальство (осн. пром. види риб – лящ, судак, короп, щука, окунь, товстолобик, білий амур). Береги Д. та його водосховищ – важливий рекреац. р-н.

Використання водних ресурсів Д., зростання міст на його берегах зумовили необхідність орг-ції системат. спостережень. 1804 на Д. побл. Києва створений перший постійно діючий пост для вимірів рівнів води. Значну роль у дослідж. Д. і його басейну відіграла Навігаційно-описова комісія (створ. 1875). Нині здійснюють поглиблені дослідж. Д. з метою отримання системат. даних про закономірності багаторіч. коливань водності річок басейну, каскаду водосховищ та оцінки впливу різних видів госп. діяльності на якість води, зокрема й наслідків аварії 1986 на ЧАЕС. У бас. Д. на тер. України діє бл. 150 пунктів моніторингу вод у системі Гідрометслужби та 120 – Держводгоспу. Буд-во водосховищ порушило екол. рівновагу й докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природ. умовами, він уповільнився в Д. у 14–30 разів. 1997 затв. «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», осн. метою якої є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Д., якісного водопостачання, захисту водних ресурсів від забруднення. У бас. Д. функціонують великі пром. об’єкти машинобудування, металургії, гірн.-рудної пром-сті; окрім Чорнобил., розташ. Рівнен., Хмельниц., Запоріз., Смолен. та Курська (обидві – РФ) АЕС. Фахівці України, РФ та Білорусі працюють над вирішенням транскордон. екол. проблем бас. Д. Питаннями водного госп-ва на тер. басейну опікується Дніпров. басейнове упр. Держводгоспу України.

Долина Д. була заселена десятки тис. років тому, про що свідчать залишки палеоліт. стоянок, пам’ятки трипіл. культури. Велику роль відіграла ріка у розселенні давніх племен, особливо слов’янських. Перша писемна згадка про Д. належить Геродоту і датована 5 ст. до н. е. З порожистою частиною Д. пов’язана історія виникнення Запороз. Січі. У 9–12 ст. річкою пролягав «шлях із варяг у греки», що зв’язував Балт. і Чорне моря. 1696 на Д. створ. перше з’єднання військ. кораблів. Під час рос.-турец. війни 1768–74 для захисту України від турец.-татар. агресії почалося спорудження системи прикордон. укріплень – Дніпров. лінії. У 1-й чв. 19 ст. на Д. запроваджено пароплавство. 1825 введено в дію перший буксир. пароплав, збудований у с. Мошни (нині Черкас. р-ну). 1850 почала працювати перша регулярна пасажир. лінія між Кременчуком і Пінськом (Білорусь), був споруджений один з перших постій. мостів через Д. – Ланцюговий міст у р-ні Києва. 1872 збудовано перший централіз. водопровід у Києві із забором води з Д. Під час воєн. дій 1918–20 та 2-ї світ. війни на річці відбувалися запеклі бої.

На берегах Д. – низка пам’яток природи, зокрема Канівський природний заповідник, Липівський заказник, розташ. відомі істор.-архіт. заповідники – Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник, «Хортиця» Національний заповідник. У с. Трипілля (Обухів. р-н Київ. обл.) – музей пам’яток трипіл. культури. У Каневі над Д. поховано Т. Шевченка, с. Прохорівка (Канів. р-н) – М. Максимовича. Д. оспіваний в нар. піснях і думах, його образ втілений в худож. літ-рі, зокрема у «Слові о полку Ігоревім», творах Т. Шевченка, М. Гоголя, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького та ін. письменників; зафіксований на полотнах художників, у піснях відомих композиторів, худож. та документал. фільмах.

Літ.: Максимович Н. И. Днепр и его бассейн. К., 1901; Белінг Д. Є. Дніпро та його рибні багатства. К., 1935; Лапогонов А. Н. Днепр вчера, сегодня, завтра. Л., 1978; Швец Г. И. Многовековая изменчивость стока Днепра. Л., 1978; Ильина Л. Л., Грахов Н. А. Повесть о великих реках Русской равнины. Л., 1983; Денисова А. И., Тимченко В. М., Нахшина Е. П. Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ. К., 1989; Хільчевський В. К. Роль агрохімічних засобів у формуванні якості вод басейну Дніпра. К., 1996; Вишневський В. І. Дніпро біля Києва. К., 2005.

В. К. Хільчевський

Стаття оновлена: 2008