Дніпрові пороги

Визначення і загальна характеристика

ДНІ­ПРО́ВІ ПОРО́ГИ — порожиста ділянка Дніпра, затоплена після збудува­н­ня 1932 Дніпрогесу. Про­стяглися від поселе­н­ня Лоцманська Камʼянка (нині в межах Дні­пропетровська) до Запоріж­жя на від­стані 90 км, де Дні­про різко звужувався до 300–800 м, а біля Кічкас (нині в межах Запоріж­жя) — до 175 м. Крім 9-ти гол. порогів-гряд (Кодац., Сурський, Лохан., Дзвонец., Ненаситець (Ревучий), Вовниз., Будило, Лишній, Вільний (Гадючий), над поверх­нею Дні­пра зді­ймалося понад 60 скель (заборів); побл. них налічувалося бл. 60 о-вів. Ненаситець, найбільший поріг, про­стягався на 2 км; водні маси тут падали 12-ма потоками з вис. 5 м. Загалом пере­пади на порожи­стій частині Дні­пра становили 33,5 м, а швидкість течії сягала 6 м/сек. Перші ві­домості про пороги містяться у давньогрец. творах, зокрема про походи аргонавтів. Згадка про пороги є у працях Геродота. За часів Київ. Русі через Д. п. проходив шлях «із варяг у греки». Назви 7-ми порогів наведено у творі візант. імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управлі­н­ня імперією», де по­дано їхні «роські» та «словʼянські» назви (перші етимологізують з давньоскандинав. мов, другі — сх.-словʼян. походже­н­ня). Побл. Ненаситця 972 загинув у битві з печенігами київ. князь Святослав Ігорович. Пробиті Дні­пром «камʼяні гори» згадують в «Слові о полку Ігоревім». У порожи­стій частині Дні­пра в 16 ст. виникла перша Запороз. Січ. 1635 за ріше­н­ням польс. короля Владислава ІV Ваза поряд із першим Д. п. (Кодацьким) була споруджена фортеця Кодак, побл. якої виникло поселе­н­ня дні­пров. лоцманів. Під час інтенсив. колонізації колиш. земель Вольностей Війська Запорозького низового цар. уряд Росії від 1785 намагався поліпшити умови судноплавства Дні­пром. Роботи вели з пере­рвами до 1807, але становище не покращилось. 1826 ви­вчено місцевість та складено план заходів для проби­т­тя ка­налу. 1833 зроблена перша спроба — на Старокодац. порозі, а 1843–54 на всіх порогах уздовж лівого берега викопано ка­нали й пі­дірвано найбільш небезпечні скелі. Втім, ка­нали виявилися надто вузькими й мілкими, тому невеликі судна продовжували ходити козац. шляхом — природ. прогалинами вздовж скель правого берега. Плавати пароплавами було неможливо, веслові й вітрил. судна, керовані лоцманами, проходили пороги лише під час повеней. Корпорація дні­пров. лоцманів мала статус само­управ. одиниці, приписаної до Міністерства шляхів сполуче­н­ня. На поч. 20 ст. проекти встановле­н­ня прямого сполуче­н­ня між Балт. та Чорним морями потребували виріше­н­ня пита­н­ня судноплавства через Д. п. Перші проекти шлюзува­н­ня зʼявилися 1905, у 1918–19 проектом шлюзів за­ймалася УАН. За планом ГОЕЛРО в р-ні Д. п. 1927 було роз­почато будівництво Дні­прогесу. Після спорудже­н­ня греблі утворено Дні­провське водо­сховище. До того, як води Дні­пра затопили ці площі, тут працювала Дні­прогесівська (Дні­пробудівська) археологічна екс­педиція 1927–32. Нині на цій тер. існують геол. заказник Дні­провські пороги та «Хортиця» Національний заповід­ник.

Літ.: Яворницький Д. І. Дні­прові пороги: Геогр.-істор. нарис. Дн., 1989; Мицик Ю. А. Козачий край: Нариси з історії Дні­пропетровщини 15–18 ст. Дн., 1997; Омельченко Г. М. Спогади лоцмана порогів Дні­прових. Дн., 1998; Омельченко Г. М. Дні­прові лицарі. Дн., 2000.

Я. В. Верменич

Завантажити статтю