ДНІ­ПРО́ВСЬКЕ ЗЛЕДЕНІ́­Н­НЯ — максимальне материкове зледені­н­ня у Східній Європі, що від­булося в середньому плейстоцені. Ін. назва — ріс­ське зледені­н­ня. Назву за­пропонував 1926 рос. геолог О. Па­влов. Льодовик пере­кривав майже все Придні­провʼя та значну частину бас. Припʼяті, у пд. напрямку він досягав гирла р. Ворскла (46° пн. ш.). Потуж. льоду на Пн., у центр. частині льодовик. щита досягала 3 км, побл. кінця льодовик. язика — 400–500 м. У роз­витку дні­пров. льодовика встановлено 3 гол. етапи: транс­гресивний (на­ступаючий), ре­гресивний (від­ступаючий) та стагнації (пасив. тане­н­ня). Тривалість Д. з. за даними ізотоп. та термолюмінесцент. методів — 280–260 тис. р. Впродовж його існував суворий континентал. клімат, рослин. покрив був бідний (пере­важали ландшафти тундро­степу та тундролісо­степу), кількість опадів становила бл. 300 мм на рік. Дні­пров. льодовик після свого від­ступу залишив товщу 3–5 м валун. глини (морени), а також водно-льодовик. та озерно-льодовик. піски і су­глинки, числен­ні льодовик. форми рельєфу: ози, ками, друмліни, морен­ні гряди.