Дніпровсько-Бузький канал - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дніпровсько-Бузький канал

ДНІПРО́ВСЬКО-БУ́ЗЬКИЙ КАНА́Л – штучний водний шлях у Білорусі. Сполучає р. Піна (притока Прип’яті, бас. Дніпра) з р. Муховець (притока Західного Бугу, бас. Вісли), пролягає тер. 6-ти р-нів Брест. обл., де значну частину насел. становлять етнічні українці. Заг. довж. 196 км (штуч. ділянки – 110 км). Канал почали будувати 1775 при польс. королеві С.-А. Понятовському. Введено у дію 1785. Сучасна назва від 1846 (попередні – Муховец., Королів.). 1837–67 проведені гідротех. роботи з поглиблення. Канал сполучав землі України й Білорусі з Царством Польським та Балт. морем. Осн. пристані: Кобрин (нині Брест. обл.), Брест-Литовськ (нині Брест). У 19 – на поч. 20 ст. використовувався для вивозу хліба, с.-г. сировини, лісоматеріалів з Мінської та Київ. губ. у Варшаву, Ґданськ, землі Саксонії, а також для ввозу в Україну цукру, ка-ви, пром. товарів. 1840–70 по Д.-Б. к. щорічно перевозили 10–15 млн пудів вантажів, сплавляли ліс. Із введенням у дію залізниць обсяги вантаж. судноплавства значно зменшилися, натомість зросли обсяги сплаву лісу. 1910 перевезено 25,5 млн пудів вантажів, зокрема 18,5 млн пудів лісоматеріалів. На поч. 20 ст. через обміління водного шляху регуляр. судноплавства не було. Д.-Б. к. реконструйований 1940–41. Під час 2-ї світ. війни канал був зруйнований. Відбудований у повоєнні роки: його поглибили й зменшили кількість шлюзів, завдяки чому зросла пропускна спроможність. Нині канал один із найважливіших водних шляхів Білорусі. На поч. 1990-х рр. мав 10 гідровузлів, 14 водоспадів, 5 земляних загат, 3 перепади.

Літ.: Жучкевич В. А. Дороги и водные пути Белоруссии. Минск, 1977.

Г. Г. Єфименко

Стаття оновлена: 2008