Дніпродзержинськ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дніпродзержинськ

ДНІПРОДЗЕРЖИ́НСЬК (до 1936 – Кам’янське) – місто обласного значення Дніпропетровської області. Міськраді підпорядк. смт Карнаухівка, с. Світле. 1938 до складу міста включено села Романкове та Тритузне. Адм.-територ. р-ни: Баглійський, Дніпровський, Заводський. Знаходиться на обох берегах Дніпра (Дніпродзержин. водосховища), за 35 км від обл. центру. Пл. 138 км2. Насел. 255 841 особа (2001, складає 90,7 % до 1989): українців – 82 %, росіян – 16 %, проживають також білоруси, вірмени, євреї, поляки. Залізнич. вузол, Дніпродзержинський річковий порт. Через Д. пролягають шляхи до Дніпропетровська, м. Верхівцеве Верхньодніпров. р-ну, а також автомоб. та залізничні магістралі через греблю ГЕС і мост. перехід на Лівобережжя. Високорозвинена транспортна інфраструктура. Тер. сучас. міста була заселена ще понад 100–40 тис. р. тому, про що свідчить виявлена 1957–59 Романків. ранньопалеоліт. стоянка. За доби Київ. Русі у цій місцевості проходили важливі торг. шляхи – Соляний, Залізний, водний «із варяг у греки», побл. була переправа через Дніпро. Унаслідок спустошливих татаро-монгол. набігів ці землі отримали назву Дикого поля. У 1-й пол. 17 ст. на Торжан. шляху засн. с. Романкове. Масове заселення тер. сучас. міста почалося за Нової Січі (1734–75), коли виникли запороз. слободи Кам’янське (1750; назва походить від слова «камінь»), Тритузне (1740), Карнаухівка (1-а пол. 18 ст.). Від 1775 – у складі Слов’ян. провінції Саксаган. (Новокодац.) пов. Новорос. губ., від 1802 – Катеринослав. пов. Катеринослав. губ. Відірване від гол. торг. шляхів і осн. пром. р-нів, Кам’янське розвивалося досить повільно. 1781 його насел. складало 840, 1859 – 2 926 осіб. Жит. займалися землеробством, скотарством, рибальством, промислами. Бурхливий розвиток села припадає на 2-у пол. 19 ст. – період індустріалізації Рос. імперії. Тоді була збудована низка кузень, олійниць, крамниць, млинів (1887 – 17 од.). У 1880-х рр., із буд-вом Катеринин. залізниці, яка проходила побл. і з’єднувала Донбас із Криворіжжям, відбувалося пром. піднесення Кам’янського. 1884 на пн.-зх. околиці для потреб залізниці введено в дію шпалопросочувал. з-д, відкрито залізничну ст. Тритузне, яку зі ст. Запоріжжя-Кам’янське з’єднувала спец. гілка. 1887 іноз. акц. Пд.-Рос. Дніпров. металург. т-во розпочало тут буд-во найбільшого на той час металург. з-ду (перша доменна піч задута 1889; нині ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського»). У пошуках заробітків у с-ще прибували селяни не лише з навколиш. сіл, а й з центр. губерній Рос. імперії, Білорусі, Польщі. За рахунок переселенців насел. 1896 збільшилося до 19 тис. осіб, 1913 становило 40,4 тис. На межі 19–20 ст. на землях Кам’янського, орендованих і викуплених у сільс. т-ва, побудовано с-ща для службовців і робітників: Верхня Колонія, Нижня Колонія, Нові Плани, Піски. На поч. 20 ст. діяли завод. двокласне уч-ще, 2 г-зії, 9 початк. шкіл, завод. лікарня, нар. аудиторія, завод. клуб, яхт-клуб, Свято-Микол. (заводська) та Різдва Пресвятої Богородиці церкви, римо-катол. костел св. Миколи, лютеран. кірха, 2 синагоги, молитовні будинки старовірів та євангелістів. Від 1917 – місто. У ході воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася, 1 січня 1920 остаточно утвердилася більшовицька. 1936 на честь рад. держ. та парт. діяча Ф. Дзержинського місто отримало сучасну назву. Жит. Д. та навколиш. с-щ потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 22 серпня 1941 до 25 жовтня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 2994, вбили 1069 дніпродзержинців. 1970 місто нагородж. орденом Трудового Червоного Прапора.

Нині Д. – знач. пром. центр Придніпров’я, в якому розташ. 43 підпр-ва, переважно чорної металургії та хім. пром-сті, а також машинобудування та вироб-ва буд. матеріалів. Окрім металург. комбінату, провідними є ВАТи – «Дніпровагонмаш», «ДніпроАЗОТ», «Баглійкокс», «Дніпродзержинський коксохімічний завод», «Дніпровський автобусний завод»; Дніпродзержинська ГЕС. Функціонує 1188 малих підпр-в. У Д. – 45 заг.-осв. шкіл, 36 дитсадків; Дніпродзержинський технічний університет, Дніпродзержинське музичне училище, 2 проф.-тех. навч. заклади; 5 проект. та н.-д. установ, зокрема й ін-т «Дніпродзержинськцивільпроект», Азотної промисловості та продуктів органічного синтезу Український державний науково-дослідний та проектний інститут; 25 лікув. та профілакт. закладів; 3 кінотеатри, 6 Палаців культури та клубів, Дніпродзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, Дніпродзержинська історії міста музей, 6 муз. шкіл, художня школа ім. І. Першудчева; 3 спорт. клуби, 3 стадіони, 7 ДЮСШ; понад 30 філій і відділ. банків. Виходить 8 газет (міська – «Відомості»); працюють міське радіомовлення, приватні канали телебачення. Серед худож. колективів – нар. цирк. колектив «Арена сміливих», ансамблі бального танцю – нар. «Елегія» та зразк. «Лілея», естрад. танцю «Варіант», засл. капела бандуристів, засл. ансамбль нар. танцю «Дніпро», клуб спорт. бального танцю «Сокіл», дит. хореогр. ансамблі «Зіронька» та «Веселка». У місті народилися: парт. та рад. держ. діяч Л. Брежнєв; фахівець у галузі обчислюв. техніки, чл.-кор. НАНУ В. Боюн, анестезіолог-реаніматолог, чл.-кор. НАНУ, АМНУ Л. Новицька-Усенко, фахівець у галузі автоматизації вироб. процесів, чл.-кор. РАН О. Матвієнко, д-ри н. – лікарі С. Баранник, Л. Буряк, В. Вищипан, В. Дашкевич, Т. Єрошкіна, В. Карпухін, І. Люлько, матеріалознавці В. Бойко, В. Бочка, Є. Ісаєв, Є. Кривко, С. Ладохін, А. Огурцов, М. Яловий, літературознавець В. Гусєв, мовознавець Е. Гончаренко, хіміки В. Дуленко, В. Купрін, гірн. інж. А. Зільберман, правознавець Н. Кузнецова, фізик Є. Копанець, фізіолог О. Слесаренко; письменники Є. Берлін, В. Бурхан, В. Буряк, О. Завгородній, Р. Маменко; художники М. Додарев, А. Жежер, А. Ломовський, В. Мельник, В. Овчинников, скульптор І. Першудчев, майстер різьблення на дереві С. Дорошенко, майстриня петриків. розпису У. Скляр; танцюрист, хореограф, нар. арт. України, д-р мистецтвознавства К. Василенко, актор, засл. арт. УРСР, нар. арт. РРФСР О. Голобородько, актор та режисер, засл. арт. УРСР Ю. Горуля, артист, засл. арт. УРСР А. Венжега, актриса, засл. арт. УРСР В. Чайковська, композитор М. Іванов, піаніст, скрипаль В. Козін; спортсмени Л. Аржанникова (стрільба з лука), Н. Губа (веслування академічне), Д. Завгородній (плавання), С. Коростильов (стрільба кульова), Д. Краєвський (плавання), О. Ронжина (веслування академічне); Герої Рад. Союзу Ф. Колесников, П. Мурахтов, О. Поздняков, І. Шепетов та ін. Серед пам’яток арх-ри – Свято-Микол. собор (1894). Своєрід. символ міста – монумент «Прометей» (вис. 26 м, 1922, арх. О. Сокол). Встановлено пам’ятники Ф. Дзержинському (1967, скульптор І. Першудчев) і Т. Шевченку (2000), монументи «Жінка-мати» (2003; обидва – скульптор Г. Хачатрян) та воїнам-визволителям (1975, скульптор А. Зайцев), погруддя Л. Брежнєва (1976, скульптор В. Сонін), скульптурну композицію, присвяч. Н. Назарбаєву.

Н. М. Буланова

Стаття оновлена: 2008