Дністровий (Астаф’єв) Анатолій Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дністровий (Астаф’єв) Анатолій Олександрович

ДНІСТРОВИ́Й Анатолій (справж. – Астаф’єв Анатолій Олександрович; 30. 07. 1974, Тернопіль) – письменник. Син Олександра та Марії Астаф’євих. Канд. філос. н. (2001). Чл. АУП (1998). Закін. Ніжин. пед. ун-т (1997). У 2003–04 – викл. Київ. ун-ту. Автор зб. новел «Люди і речі» (Ніжин, 1994); п’єси «Учитель» (опубл. в антології «У чеканні театру», К., 1998); поет. зб. – «Проповідь до магми» (К., 1998), «На смерть Кліо» (К., 1999), «Спостереження» (К., 1999; Д., 2002), «Жовта імла» (Д., 2001), «Покинуті міста» (К., 2004); романів – «Невідомий за вікном» (К., 2001), «Місто уповільненої дії» (К., 2003), «Пацики», «Патетичний блуд» (обидва – К., 2005); низки оповідань у періодиці; поет. перекладів з білорус., польс., нім. та чес. мов, літературознав. і культурол. статей, есеїв. У поезії Д. – прихильник кращих здобутків пізнього модернізму. Як прозаїк поєднує інтелектуалізм, автобіографізм, неореаліст. зображення соц. «дна» та субкультур. життя. Переклав укр. мовою окремі поет. твори Ґ. Тракля, Пауля Целана, Г. Фріча, В. Незвала, А. Рязанова. Деякі твори Д. перекладено нім. та вірм. мовами.

Літ.: Матвієнко С. Двері, які, напевно, є // Artline. 1999. № 7–8; Баран Є. Анатолій Дністровий: Між страхом і вірою // Кальміюс. 2000. Ч. 1–2; Гречанівська А. Український Берджес // Україна молода. 2005, 12 лип.

Б. І. Мельничук

Стаття оновлена: 2016