Добіаш-Рождественська Ольга Антонівна

ДО́БІАШ-РОЖДЕ́СТВЕНСЬКА Ольга Антонівна (21. 05 (02. 06). 1874, Харків — 30. 08. 1939, с. Великі Ізорі Ленінгр. обл., похов. у Ленін­граді, нині С.-Петербург) — історик-медієвіст, палео­граф, джерело­знавець, архео­граф. Доктор заг. історії (1918), член-кореспондент АН СРСР (1929). У 1891 із золотою меда­л­лю закін. Ніжин. жін. г-зію, 1895 вступила на фіз.-мат., згодом пере­велася на істор.-філол. від­діл. Вищих жін. курсів (ВЖК) у С.-Петербурзі. Під керівництвом проф. І. Гревса працювала над темою «Початки Паризького університету», досліджувала про­блематику романського середньовіч­чя. 1897 за організацію сходок і страйку курсисток у звʼязку із самогубством курсистки М. Вєтрової на короткий час увʼязнена у Петропавлів. вʼязниці. 1899 внаслідок чергового страйку звільнена з ВЖК, але допущена до випускних іспитів (при цьому по­збавлена права викладати у школах). Від­тоді давала приватні уроки, від 1901 — викладач історії та російської мови у гімназіях Л. Таганцевої (до 1906) та М. Стоюніної (до 1908) й неділ. робітн. школах. 1904–06 — секр. нелегал. Всерос. учител. спілки. Від 1907 — викладач ВЖК. Від­ряджена для по­глибле­н­ня знань до Парижа, де 1908–11 прослухала курси у Сорбон­ні (медієвісти: Ш.-В. Ланґлуа, Ф. Лот, Е. Маль, Ж. Пфістер, Г. Моно, К. Жюл­ліан, Е. Лавісс), Академії хартій (палео­граф Е. Берже), Практич. школі наук. дослідж. (гео­граф В. де ла Блаш). Під керівництвом проф. Ш.-В. Ланґлуа ви­вчала палео­графію, дипломатику, методологію історії та істор. бібліо­графію, а також написала і видала працю про життя франц. церк. парафії за актами єпис­коп. адміністрацій, соборів та візитацій 13 ст. «La vie paroissiale en France au XIII-e siècle d`après les actes épiscopaux» (Paris, 1911), за яку отримала зва­н­ня д-ра Париз. університету (з від­знакою). Після поверне­н­ня читала курси історії ран­нього середньовіч­чя, хрест. походів, Франції у пізнє середньовіч­чя (13 ст.). 1914 у Петро­граді (нині С.-Петербург) опублікувала рос. версію франц. вид. — «Церковное общество ХІІІ века во Франции. Ч. 1: Приход», 1915 захистила її як магістер. дис. (серед опонентів — проф. Університету св. Володимира у Києві М. Бубнов) і стала першою жінкою-магі­стром заг. історії у Рос. імперії. Від 1916 — проф. ВЖК. 1917 у Петро­граді видала кн. «Культ Св. Михаила в латинском средневековье V–ХІІІ вв.», 1918 захистила її як доктор. дис. та була обрана професор кафедри заг. історії Петрогр. університету. Це дослідж. Д.-Р. було на­друковане франц. мовою 1922 у Парижі. Після зли­т­тя ВЖК з Петрогр. університетом (1919) стала професор кафедри історії середніх віків, викладала також лат. палео­графію та дипломатику, першою за­провадила курс зх.-європ. палео­графії (1914 у ВЖК, згодом — в університеті). 31 серпня 1919 заарешт. у справі партії кадетів (була її чл. на­прикінці 1916 — на поч. 1917), звільнена 29 вересня 1919. У 1920 — проф. лат. палео­графії Петрогр. археол. ін­ституту, 1920–27 — науковий спів­робітник секції середніх віків Держ. академії історії матеріал. культури. 1921 із від­рядже­н­ня до Парижа й Берліна привезла числен­ні матеріали (фотокопії, факсиміле рукописів), спец. палеогр. альбоми та літературу і заснувала при Петрогр. університеті Кабінет допоміж. істор. дисциплін (згодом — Кабінет лат. палео­графії). 1923 видала перший посібник з лат. палео­графії (2-е вид. 1936, 3-є — 1987). Від 1922 — наук. консультант і спів­роб. Держ. публіч. б-ки. Водночас у 1922–24 — чл. комісії з реалізації Ризького договору 1922 про поверне­н­ня рукописів і книг, реквізованих рос. владою у Польщі. Укладач опису середньовіч. рукописів 5–15 ст. (бл. 500), автор проекту ви­вче­н­ня середньовіч. рукопис. зі­брань й організатор серії «Средневековье в рукописях Публичной библиотеки» (ви­йшло 3 зб. 1925, 1927, 1929) та публікації 165-ти актів Кремони за 986–1227 рр. У травні–липні 1926 під час чергового від­рядже­н­ня до Німеч­чини та Франції читала доповіді про збереже­н­ня і ви­вче­н­ня середньовіч. рукописів у СРСР, спростовуючи чутки про їх числен­ні втрати та необхідність вивезе­н­ня за кордон. Створила ленінгр. школу зх.-європ. середньовіч. палео­графів. 1929 обрана член-кореспондент АН СРСР (за по­да­н­ням академік М. Лихачова, С. Платонова, В. Бузескула) і знову отримала від­рядже­н­ня до Берліна та Парижа (липень–серпень). 1934 у Ленін­граді рос. і франц. мовами ви­йшла моно­графія «История корбийской мастерской письма в годы 651–830 по ленин­градским кодексам», яка принесла Д.-Р. світ. славу, оскільки вона повністю опублікувала і дослідила акти бенедиктин. монастиря Корбі на Пн. Зх. Франції, де 780 зʼявився каролінг. мінускул — граф. основа лат. абетки для всієї середньовіч. Європи. Від­на­йшла і опублікувала нову хроніку Адемара Шабанського та єдиний авто­граф історика ланґобардів Павла Диякона (720–99). Усі праці Д.-Р. про паломництво, хрестові походи (роз­глядала їх як масове паломництво до християн. святинь Сходу), церк. життя у Франції 13 ст., зх.-європ. середньовічну культуру, палео­графію та писемність становлять класику медієвістич. історіо­графії. Вони друкувались у Великій Британії, США, Німеч­чині, Італії, Франції, посмертно неодноразово пере­ви­дані у РФ і країнах ЄС. Прочитаний Д.-Р. 1921–22 курс середньовіч. побуту та схильність ученої до істор. антропології, соц. психології, історії повсякде­н­ня, між­дисциплінар. студій фактично були перед­днем появи цих напрямів у «новій істор. науці» (франц. Школа «Ан­налів»). Блискучий стиль публікацій Д.-Р. є одним із найдовершеніших у рос. історіо­графії.

Завантажити статтю