Добір штучний
ДОБІ́Р ШТУ́ЧНИЙ — створення нових або поліпшення наявних сортів культурних рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів шляхом систематичного збереження особин з певними спадковими ознаками і властивостями в кількох поколіннях. Д. ш. полягає у виборі людиною найцінніших у госп. відношенні тварин, рослин та мікроорганізмів певного виду (породи, сорту, штаму) для отримання від них нащадків з бажаними властивостями. В основі Д. ш., як і добору природного, лежать мінливість і спадковість. Джерелом фенотип. мінливості, що підлягає Д. ш., у більшості випадків є рецесивні мутації, тому для прискорення закріплення нових ознак використовують схрещування близькоспоріднених форм у межах однієї популяції або групи особин (інбридинг). Але останній має і негативні наслідки — зменшення генет. різноманіття, гомозиготизація рецесив. алелей, а також зниження рівня заг. життєздатності. Для запобігання цьому використовують схрещування неспоріднених організмів, зокрема тих, які належать до різних сортів, порід або навіть видів (аутбридинг), що підвищує гетерозиготність організмів. За допомогою Д. ш. людина закріплює й посилює у рослин і тварин господарсько важливі ознаки і властивості. При цьому корелятивна мінливість неминуче призводить до трансформації й ін. ознак організму, які безпосередньо не підлягають Д. ш., внаслідок чого весь організм поступово змінюється, і порода (сорт, штам) відрізняється від батьківських вихідних форм за багатьма ознаками. Іноді важливо зруйнувати систему корелятивних звʼязків для надання обʼєкту добору еволюц. лабільності (дестабілізуючий добір, обґрунтований Д. Бєляєвим 1970).
Теорію Д. ш. розробив і запропонував термін Ч. Дарвін. Він розрізняв несвідомий добір, який застосовували на ранньому етапі розвитку людського суспільства, залишаючи для розмноження кращих особин, та метод. (свідомий) добір, який проводять нині з метою виведення сортів с.-г. рослин і порід свійських тварин. Елементи першого використовували понад 10 тис. р. тому. При цьому людина не ставила за мету створення сорту або породи, а лише схрещувала кращі особини. Завдяки цьому в низці поколінь поступово посилювалися їхні корисні ознаки, що зрештою, хоч і повільно, але призводило до утворення нових сортів і порід. Від 2-ї пол. 18 ст. активно почали застосовувати метод., цілеспрямований Д. ш. за комплексом ознак. У практиці селекції розрізняють його форми: масовий (різновид — груп.), індивідуал., лінійний, спрямований та ін., при цьому осн. вважають перші дві. У рослинництві при масовому Д. ш. виділяють велику кількість кращих за низкою ознак однотип. рослин, їхнє насіння висівають на одній ділянці (або полі) і оцінюють за врожаєм усі рослини, порівнюючи вихідний матеріал і стандарт. Застосовують одно-, дво-, багаторазовий, а іноді і безперерв. масовий Д. ш. Тварин при масовому Д. ш. оцінюють за фенотипом і генотипом. У племін. тваринництві Д. ш. поєднують з підбором батьківських пар і правильним вирощуванням молодняку. Індивід. добір — свідомий добір пар плідників та оцінка їхнього потомства. Осн. його принцип у тваринництві — формування всередині породи окремих ліній і сімей. При цьому добір проводять за індивід. якостями (фенотипом) — темпами розвитку, екстерʼєром, конституцією тварин, продуктивністю й плодючістю, а також за спадк. ознаками (генотипом) — походженням тварин і якістю потомства. При індивід. доборі у рослинництві насіння кращих рослин обмолочують і висівають окремо.
На відміну від природ. добору, який зумовлює зміни живих організмів незалежно від волі людини під впливом природ. екол. чинників, Д. ш. застосовують у разі необхідності внести зміни у формування ознак для створення (виведення) цінних у госп. відношенні нових сортів рослин або порід свійських тварин та їхнє подальше розведення (культивування). При цьому елімінувал. дія довкілля на організм зводиться до мінімуму, хоча повністю нехтувати його чинниками не варто, тому що Д. ш. завжди протікає на тлі більш або менш інтенсив. природ. добору.
Рекомендована література
Завантажити статтю
