Добровольський Віктор Миколайович

ДОБРОВО́ЛЬСЬКИЙ Віктор Микола­йович (10(23). 01. 1906, Одеса — 28. 07. 1984, Київ) — актор, режисер. Народний артист СРСР (1960). Сталінcька премія (1951). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1983). Державні нагороди СРСР. Закін. студію при Одес. держ. укр. муз.-драм. театрі, яку очолювали Л. Гак­кебуш та В. Василько (1928), водночас працював у цьому театрі (1926–28). Актор. діяльність роз­почав на сцені Одес. нар. театру 1922. Грав у ви­ставах разом з П. Саксаганським і М. Садовським під час їхніх гастролей в Одесі. Актор Харків. Червонозавод. укр. драм. (1928–33), Сталін. укр. муз.-драм. (нині Донецьк, 1933–39) театрів. 1939 на за­проше­н­ня Г. Юри почав працювати в трупі Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка, де мав дебютувати у ролі Михайла Гурмана («Украдене щастя» І. Франка), проте був заарешт. за звинуваче­н­ням в антирад. націоналіст. терорист. діяльності. Згодом звільн. через недо­статність доказів. Премʼєра ви­стави від­булася 1940, Д. зі­грав з видат. митцями укр. сцени Н. Ужвій та А. Бучмою; ця роль роз­крила нові грані його таланту й зрілої майстерності. Під час 2-ї світової війни разом з театром пере­бував у м. Семипалатинськ (Казах­стан), у складі актор. фронт. бригади ви­їжджав на фронт; маючи неабиякий літ. хист, публікував власні поезії та сатир. фейлетони в газетах і бо­йових листівках. Від 1964 — у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки. На поч. 1980-х рр. актор знову здивував театр. публіку, створивши образ груз. селянина Аґабо Бочверадзе («Поки гарба не пере­кинулась» О. Іоселіані), який один з дослідників творчості Д. на­звав «справжнім маленьким шедевром акторського мистецтва». Разом з Л. Гак­кебуш 1933 заснував Сталін. театр ляльок. У ви­ставах за творами Т. Шевченка виконав ролі Залізняка («Гайдамаки», 1926, інсценізація Леся Курбаса, Пд. робсільтеатр; 1927, Одес. драма), Пана («Від­ьма», інсценізація В. Василька, Харків. Червонозавод. укр. драм. театр), Гната («Назар Стодоля», 1942, Семипалатинськ; 1951, Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка). 1962 по­ставив радіови­ставу О. Ільченка «Петербурзька осінь» — драму про Т. Шевченка. 1964 у складі делегації укр. митців від­відав США й Канаду, де ви­ступав з чита­н­ням Шевченкових творів. Зі­грав понад 200 театр. і 30 кінематогр. ролей. Різноплановий актор. Образи, створ. Д., глибоко психологічні, сповнені сильними пристрастями, волею, рішучістю дії; в їхній основі — досконало ви­вчена дійсність, для своїх персонажів актор від­шукував правдиві й пере­конливі, виразно окреслені непо­вторні риси, точні жит­тєві деталі.

Ролі: Кошкін («Любов Ярова» К. Треньова), Тарас («Кадри» І. Микитенка), Никифор («Захід» І. Бабеля), Гайдай («Загибель ескадри» О. Корнійчука), Макбет (однойм. пʼєса В. Шек­спіра), Свічка, Чіп («Свіч­чине весі­л­ля» І. Кочерги), Єгор Буличов («Єгор Буличов та інші» М. Горького), Михайло Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Лопахін («Вишневий сад» А. Чехова), Річард («Учень диявола» Б. Шоу), Петро Несвятипаска («Дума про Британку» Ю. Яновського), Васін («Російські люди» К. Симонова), Батько («Сподіватися» Ю. Щербака); у кіно — Генерал («По­двиг роз­відника», 1947, реж. Б. Барнет), Гурман («Украдене щастя», реж. І. Шмарук), Степан («В степах України»; обидва — 1952), Батура («Калиновий гай», 1953; обидва — реж. Т. Левчук), Бог­дан Хмельницький («Триста років тому...», реж. В. Петров), Ян («Пропав без­вісти», реж. І. Шмарук), Булава («Кривавий світанок»; реж. О. Швачко; усі — 1956), Чубатенко («Правда», 1957, реж. Д., І. Шмарук), Товкач («Люди моєї долини», 1960, реж. С. Навроцький), Буслай («Сейм виходить з берегів», 1962, реж. І. Шмарук; усі — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Ви­стави: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького (1956), на радіо — «Правда», «В степах України», «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Ярослав Мудрий», «Свіч­чине весі­л­ля» І. Кочерги, «Багато галасу даремно» В. Шек­спіра.

Літ.: Бобошко Ю. Віктор Мико-ла­йович Добровольський. К., 1964; Овруцька І. Віктор Добровольський. К., 1976; Кабачок М. Біля лялькової колиски // УТ. 2004. № 4–5.

М. Г. Лабінський

Завантажити статтю