Доброклонський Олександр Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Доброклонський Олександр Павлович

ДОБРОКЛО́НСЬКИЙ Олександр Павлович (10. 12. 1856, м. Павловський Посад Моск. губ. – 1937, Белґрад) – історик Церкви. Д-р церк. історії (1916). Закін. Моск. духовну академію (1880). Викладав церк. історію у Пензен. (1880–81), Рязан. (1881–92), Моск. (1892–99) духов. семінаріях і Моск. ун-ті (1892–99; усі – Росія); від 1899 – у Новорос. ун-ті в Одесі: 1912–19 – декан істор.-філол. ф-ту (з перервами), водночас 1915–17 – ректор (з перервами). 1920 виїхав до Софії, згодом – до Белґрада, де був проф. церк. історії місц. ун-ту. Співзасн. Рос. культур. ком-ту (1928), працював у одному з його структур. підрозділів – Рос. наук. ін-ті (1936–37 – дир.). Досліджував історію християн. Церкви.

Пр.: Сочинение Факунда, епископа Гермианского: В защиту трех глав (Историко-критическое исследование из эпохи V Вселенского собора). Москва, 1880; Солотчинский монастырь, его слуги и крестьяне в ХVІІ в. Москва, 1888; Описи дел Рязанского исторического архива. Вып. 1. Рязань, 1889; Руководство по истории русской церкви. Вып. 1–4. Москва, 1889–93; Преподобный Феодор, исповедник и игумен Студийский. Ч. 1–2. О., 1913–14; Општа историја хришћанске цркве. Београд, 1933; Васеленски сабори Православне Цркве // Богословље. Београд, 1936. № 11.

Літ.: Косик В. И. Русская Югославия: фрагменты истории, 1919–1944 // Славяноведение. 1992. № 4; Руска емиграциjа у српскоj культури ХХ века. Т. 1–2. Београд, 1994; Професори О(Н)У.

В. М. Хмарський

Стаття оновлена: 2008