Добропілля

ДОБРОПІ́ЛЛЯ — місто обласного значе­н­ня Донецької області, райцентр. Міськраді під­порядк. міста Білицьке та Білозерське, смт Водянське та Новодонецьке. Знаходиться на р. Бик (притока Самари, бас. Дні­пра), за 90 км від обл. центру. Залізнична станція. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Донецьк, Кр­аматорськ, Харків. Площа 19,9 км². Насел. 35 638 осіб (2001, складає 89,0 % до 1989): українців — 71,3 %, росіян — 25,9 %, проживають також білоруси, татари, греки. У 1-й пол. 19 ст. на тер. сучас. міста був х. Парасковіївка. На 1859 у ньому мешкало 44 жит., належав поміщику Албанському. У 1870–80-х рр. тут виявили значні поклади вугі­л­ля. На­прикінці 19 ст. поміщик Єнін на влас. землі заклав 3 шурфи, вуглевидобуток на яких пере­важно спрямовувався для госп. потреб економії. 1912 на землях селянина Пере­пичая, поміщиків Роз­гона та Єніна, Парасковіїв. громади рос.-бельг. акціонери заснували Ерастів. рудник, на правому березі Бика інж. Гребеньов та штейгер Подольський (колиш. службовець Єніна) — Святогір. рудник (від 1914 їх також називали добропільськими). Навколо них по­ступово почали виникати робітничі с-ща. Влітку 1915 була під­ведена залізнична гілка, кінц. пункт якої — ст. Добропі­л­ля — знаходився за 3–4 км від рудників. При залізнич. станції також почало роз­ро­статися поселе­н­ня. 1917 с-ща при Ерастів. (бл. 350 мешканців), Святогір. (150) рудниках та при станції (150) обʼ­єд­нали в одне та на­звали Добропільське. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1922 обидва добропіл. рудники реорганізували в один під на­звою «Червоноармійський». 1931 роз­почато спорудже­н­ня нової потуж. шахти «Гігант» (після 2-ї світової війни — шахта № 1–2 «Добропі­л­ля»), яка була пущена в екс­плуатацію у квітні 1941. Згодом Парасковіївку та робітничі поселе­н­ня обʼ­єд­нали у Червоноармій. селищну раду, яка 1935 уві­йшла до складу ново­утвор. Добропіл. р-ну з центром у с. Добропі­л­ля (існує й нині, знаходиться за 4 км від Д.). Від 19 жовтня 1941 до вересня 1943 Червоноармійське — під нім.-фашист. окупацією (у цей період у ході боїв Д. кілька разів на нетривалий час звільняли рад. війська). В околицях міста роз­таш. 5 брат. могил рад. воїнів, які загинули під час визволе­н­ня Добропільщини. Після від­новле­н­ня шахт введено в екс­плуатацію нові рудники та збудовано низку пром. під­приємств, зокрема 1950 здано в екс­плуатацію збагачувал. ф-ку. 1953 с-ще Червоноармійське отримало статус міста рай. (від 1963 — обл.) під­порядкува­н­ня з сучас. на­звою. Від 1966 — райцентр. Нині в галуз. структурі пром. виробництва міста найбільша питома вага припадає на вугіл. пром-сть (98 %). Вуглевидобувна галузь пред­ставлена 6-ма шахтами, які обʼ­єд­нані у держ. під­приємство «Добропі­л­лявугі­л­ля». Місто має статус тер. пріоритет. роз­витку. У Д. — 19 заг.-осв. шкіл, гірн.-тех. ліцей, школа-інтернат, 2 ПТУ, навч.-вихов. комбінат, 19 дитсадків; Центр дит. та юнац. творчості, Центр туризму та крає­знавства, 6 Будинків культури, 12 б-к, 2 музеї; 3 лікарні, дит. консультація; 4 Палаци спорту, 2 плавал. басейни, 2 стадіони, ДЮСШ; від­діл. 4-х банків; парк. У місті роз­винена художня самодіяльність. Зва­н­ня «народний» присвоєно фольклор. ансамблю «Вечорниці», худож. колективу «Квінта», танц. колективам «Посмішка» та «Музики», «зразковий» — колективам «Аматор», «Жайворонок», естрад. оркестру, інструмент. ансамблю «Дзвіночок», дит. колективу «Козаченьки». Виходять рай. г. «Новий шлях», міська г. «Доброполье на ладонях»; функціонують дит. телестудія «Рожевий слон», студія кабел. та ефір. телебаче­н­ня «ТІБ». Серед видат. уродженців — д-ри н. історик О. Павлюченко та геолог В. Приходченко. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка; мемор. комплекс воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.

В. В. Ковальова, А. І. Овдієнко

Завантажити статтю