ДОБРОХО́ТОВ Михайло Микола­йович (28. 11. 1902, м. Арзамас, нині Нижньогород. обл., РФ — 30. 03. 1978, Київ) — геолог. Брат Миколи Доброхотова. Доктор геолого-мінералогічних наук (1965). Ленін. премія (1959), Державна премія УРСР (1970). Державні нагороди СРСР. Учасник 2-ї світової війни. Закін. Ленінгр. гірн. ін­ститут (1926, нині С.-Петербург). Працював 1926–34 у Геолкомі та Центр. н.-д. геол.-розв. ін­ституті з ви­вче­н­ня поліметаліч. сульфід. і бурих заліз. руд Пд. Уралу, 1934–41 — у Всесоюз. н.-д. геол. ін­ституті (усі — Ленін­град), 1946–57 — в Укр. геол­управлін­ні, 1957–59 — на дослідж. Курської магніт. аномалії. Від 1960 — в Укр. н.-д. геол.-розв. ін­ституті (Львів), Ін­ституті мінерал. ресурсів Мінгео УРСР (Сімферополь), тресті «Київгеологія». Досліджував залізорудні й оловорудні родовища Далекого Сходу, Приамурʼя, бас. р. Зея, залізорудні родовища міст Кривий Ріг, Кременчук (Полтав. обл.), Серед. Побуж­жя. Під його керівництвом були від­криті Заліщинське (Полтав. обл.), Пд.-Білозер., Пере­верзевське (обидва — Запоріз. обл.) залізорудні родовища. Об­ґрунтував гіперген. генезис багатих заліз. руд Криворіж­жя.