Дубище

Визначення і загальна характеристика

ДУБИ́ЩЕ — селище міського типу Рожищенського ра­йону Волинської області. Центр селищ. ради. Знаходиться побл. р. Стир, за 25 км від обл. центру та за 5 км від райцентру. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Луцьк, Рожище, Львів. Площа 2,7 км². Насел. 1749 осіб (2001, складає 291,5 % до 1989), пере­важно українці. З матеріалів фундушевого запису князя Луцького та Володимирського Любарта Ґедиміновича від 8 грудня 1322 ві­домо, що побл. сучас. с-ща над р. Стир діяв Дубищан. Введен. монастир (імовірно припинив існува­н­ня на­прикінці 16 ст. з пошире­н­ням унії; остан­ні ві­домості датуються 1585). Власне ж Д. у писем. джерелах вперше згадується під 1577. Назва повʼязана зі знач. лісовими насадже­н­нями, серед яких і було закладене поселе­н­ня. Пере­бувало під владою Великого князівства Литовського, після Люблін. унії 1569 — у складі Польщі. Є ві­домості про те, що від 1569 село належало маршалку П. Загоровському. Насел. Д. брало участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 ві­ді­йшло до Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у межах кордонів Рос. імперії. У 1-й пол. 19 ст. у Д. було 7 госп-в, працювали млин, цегельня. У ході воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася. 1920–39 знову належало Польщі, від 1939 — у складі УРСР. 1935 пожежа знищила 20 дворів. Жит. за­знали польс. та більшов. ре­пресій. Від червня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Від 3 лютого до 23 березня 1944 побл. Д. проходила лінія фронту, в ур­очищі Нове Дубище роз­ташовувався штаб рад. військ. Зро­стан­ню чисельності насел. та роз­ширен­ню села сприяло будівництво 1982 житл. масиву для працівників птахофабрики сусід. с. Носачевичі. Від 1992 — смт. 1991–95 до с-ща пере­їхала значна кількість по­страждалих від аварії на ЧАЕС із смт Діброва Олев. р-ну Житомир. обл. Нині у Д. — заг.-осв. школа, дитсадок, б-ка, лікар. амбулаторія, від­діл. оща­дбанку. Діє реліг. громада РКЦ.

Літ.: Євтушок Н. Таке справжнє містечко! // Наш край. 2005, 27 жовт.

А. М. Дорошенко, І. А. Кузик

Завантажити статтю