Альошкіни - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Альошкіни

АЛЬО́ШКІНИ – подружжя. Олексій Михайлович (05. 01. 1957, Ворошиловград, нині Луганськ) – скульптор і живописець. Чл. НСЖУ (2007). Закін. Київ. худож. ін-т (1979; викл. В. Бородай, І. Макогон), навч. у Білорус. театр.-худож. ін-ті (Мінськ, 1979–80; викл. М. Бєляєв, В. Гаврилов, Т. Порожняк). Кер. нар. театру тіней «Оберіг Мурафи» (від 1982). У с. Букатинка Чернів. р-ну Вінн. обл. 1987 створив музеї сільс. старожитностей та витинанок. Автор публікацій на мист., культурол. та краєзнавчу тематику. Людмила Вікторівна (псевд. – Сафо; 10. 08. 1957, Мінськ) – скульпторка, живописець і графік. Закін. Білорус. театр.-худож. ін-т (1980; викл. М. Бєляєв, В. Гаврилов, Т. Порожняк). Пише вірші. Авторка зб. «Мені каміння ближче» (В., 2002). Члени об’єдн. скульпторів «Поділ. оберіг» (Вінниця, 1986). Учителювали, працювали кер. худож. гуртків. Від 1980 – учасники рай., обл., всеукр. та зарубіж. мист. виставок, симпозіумів-пленерів. Заснували симпозіум «Поділ. оберіг» (с. Буша Ямпіл. р-ну Вінн. обл., від 1986). У стилі монум.-мегаліт. етномодерну створюють скульптури у камені, відроджують нар. стиль різьблення. Автори театр. витинанок, керам., живопис. та графіч. робіт. Серед живопис. полотен Олексія Михайловича – «Весна, літо, осінь, зима», «Антоній Печерський», «Трипільська баба» (усі – 1980). Живопису Людмили Вікторівни притаманне єднання з природою, розкриленість душі; у графіці – роздуми про місце людини у світобудові, сенс життя. Серед її живопис. робіт – «Розп’яття. Чорнобиль» (1987), «Діти на оленях», «Мадонна» (обидва – 1989), «Птаха щастя» (1990). Про їхню творчість знято к/ф «Мені наснився сон» (1987, реж. В. Василенко, «Укртелефільм»). Усі зазначені скульптурні роботи виконали спільно. Співавтори кн. «Обереги над Мурафою, або Душа букатинського каменю» (В., 2008, кн. 1–2).

Тв.: пам’ят. знак воїнам-афганцям (м. Могилів-Подільський, 1988) та меморіал (1990, м. Теплик); пам’ятні знаки і хрести жертвам голодомору (м. Ямпіль, 1990; Вінниця, 1994; м. Могилів-Подільський, м. Тиврів, м. Крижопіль, усі – 2007), репресій (Вінниця, 1994); пам’ятники – Дж. Леннону (1990), жертвам Чорнобил. катастрофи (2006; обидва – м. Могилів-Подільський), Олесю Берднику (с. Гребені Кагарлицу. р-ну), полеглим у визв. війні 1648–54 (м. Липовець, Вінниця, усі – 2007); хрест кобзареві М. Буднику (с. Букатинка, 2008; усі – Вінн. обл.).

Літ.: Іванець Н. Земля квітує // ОМ. 1988. № 1; Теклюк В. Олексій Альошкін: дивак чи творець? // Подолія. В., 1999, 3 верес.; Волошенюк І. Букатинський коридор // Вінниччина. 2005, 10 черв.

Д. І. Крохмалюк

Стаття оновлена: 2008