Андреєв Павло Захарович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Андреєв Павло Захарович

АНДРЕ́ЄВ Павло Захарович (25. 02 (09. 03). 1874 (за ін. даними – 1875), с. Осьміно, нині Ленінгр. обл. – 14. 09. 1950, Ленінград, нині С.-Петербург) – співак (бас-баритон), педагог. Нар. арт. СРСР (1939). Закін. С.-Петербур. консерваторію (1893; кл. С. Габеля). Дебютував партією Демона (однойм. опера А. Рубінштейна) на сцені С.-Петербур. нар. дому. Соліст «Лірич. опери» театру Неметті (1904–05), «Нової опери» А. Церетелі (1905–06). Виступав на сцені Київ. опери (1907–08), де виконав бл. 30-ти партій; з цим періодом пов’язують формування його як визначного співака й драм. актора. 1909–48 – соліст Маріїн. театру в Ленінграді. Брав участь у «Рос. сезонах» С. Дягилєва (Лондон, Париж, 1913–14). Вів активну концертну діяльність, зокрема й під час 2-ї світ. війни. 1919–29 та 1934–50 викладав у Ленінгр. консерваторії: засл. проф. Респ. (від 1926). А. володів сильним голосом красивого тембру широкого діапазону, актор. гра відзначалася пластичністю. В опер. репертуарі – героїчні, комедійні, характерні партії, зокрема Руслана («Руслан і Людмила» М. Глінки), Князя Ігоря (однойм. опера О. Бородіна), Амонасро («Аїда» Дж. Верді), Варнави («Джоконда» А. Понкієллі), Петра І («Цар і тесля» А. Лортцинґа; обидві – 1-е виконання на рос. сцені та в Києві).

Літ.: Цветаев С. Павел Захарович Андреев. 1934; Лебедев Д. Павел Захарович Андреев: Очерк жизни и творческой деятельности. 1971; обидві – Ленінград.

І. М. Сікорська

Стаття оновлена: 2008