Антоній - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антоній

АНТО́НІЙ (Марценко Олександр Францович; 12. 03. 1883, Одеса – не раніше 01. 04. 1952) – церковний діяч. Закін. Одес. духовну семінарію (1910) та С.-Петербур. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1914). У липні 1912 прийняв чернечий постриг від єпископа Георгія (Ярошевського), від грудня 1913 – ієромонах. 1914–15 служив в Урмій. місії (Персія). 1915–19 – викл. Ставроп. духов. семінарії, благочинний монастирів Ставроп. єпархії (Росія). Від березня 1919 – ігумен Пінського брат. Богоявлен. чол. монастиря, від травня – полковий священик, благочинний кавалерій. корпусу Добровол. армії А. Денікіна. 1920 емігрував у Сербію. Від липня 1922 – ігумен Олександро-Невського кафедрал. собору, глава Варшав. духов. консисторії, від жовтня того ж року – ігумен Свято-Духів. монастиря, глава Вілен. духов. консисторії (нині Вільнюс). 25 лютого 1923 архієпископом Діонісієм (Валединським) рукопоклад. на єпископа Люблінського, признач. вікарієм Варшав.-Холм. єпархії Православ. Церков у Польщі (ПЦП). Схвально поставився до визнання Вселен. Царгород. Патріархією автокефалії ПЦП 1924. Також очолював Вілен. (1924–26) та Волин. (1926) духовні семінарії, звільн. з посади за супротив полонізації навчання. Від березня 1928 – на спочинку у Мелец. монастирі Варшав.-Холм. єпархії. 1930–34, 1937–40 – єпископ Кам’янець-Каширський, вікарій Пінсько-Поліс. єпархії, 1934–37 – єпископ Гродненський ПЦП. 25 червня 1940 через покаяння повернувся у РПЦ, признач. єпископом Кам’янець-Каширським, вікарієм Волин. єпархії. 28 березня 1941 піднес. до сану архієпископа. Визнавши ухвали собору єпископів у Почаїв. лаврі, 22 серпня 1941 признач. архієпископом Херсонським і Одеським Автоном. Православ. Церкви МП. 1944 виїхав до Румунії, 1945–46 – настоятель Петропавлів. храму у м. Карлові Вари (нині Чехія). Від січня 1946 – архієпископ Орловський і Брянський, від липня того ж року – Тульський і Бєлевський РПЦ. 1950 нагородж. правом носіння хреста на клобуці. 3 грудня 1951 заарешт. Подальша доля невідома.

С. О. Плахотнюк

Стаття оновлена: 2008