Ауербах Олександр Андрійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ауербах Олександр Андрійович

А́УЕРБАХ Олександр Андрійович (12. 02. 1844, м. Кашин Твер. губ., Росія – 09. 06. 1916) – гірничий інженер, промисловець. 1863 закін. С.-Петербур. гірн. ін-т, де від 1868 (після захисту магістер. дис. з мінералогії «О турмалине русских месторождений») і працював. 1871 залишив викладац. роботу, переїхав у Донбас й очолив франц. кам’яновугіл. т-во «Société minière et industrielle». Ініціював розроблення покладів ртут. руд (кіновар) у верхів’ях балок Старчева та Залізна побл. ст. Микитівка (нині тер. м. Горлівка Донец. обл.), відкритих 1879 гірн. інж. О. Міненковим. Один із засн. з’їздів гірничопромисловців Пд. Росії. 1881–84 за завданням Гірн. департаменту керував Богослов. гірн. округом (нині тер. Свердлов. обл., РФ). 1884 повернувся у Донбас, заснував «Т-во ртут. вироб-ва О. Ауербаха і К°». Побл. ст. Микитівка 1885 побудував за останнім словом тодіш. техніки шахту «Софія», навесні 1886 – з-д із вироб-ва ртуті. Протягом наступ. 10-ти р. підпр-во перетворилося на найбільшого у Росії виробника ртуті й посіло 4-е м. у світі після Іспанії, США та Італії. У «Записках Минералогического общества» вмістив наук. дослідж. «Описание гониометра собственного изобретения для измерения кристаллов под микроскопом» (1870), «Наблюдение над кристаллами топаза под микроскопом» (1879); в «Горном журнале» – «Описание главных минералогических кабинетов Европы» (1870), «Описание ртутного завода близ ст. Никитовки Бахмутского уезда Екатеринославской губ.» (1888) та ін. Автор «Воспоминаний» // «Истор. вест.», 1905, № 8–12, «Воспоминаний о начале развития каменноугольной промышленности в России» // «Русская старина», 1909, № 6, 12.

Літ.: Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России. Т. 1. X., 1915; Тиме И. Александр Андреевич Ауербах (некролог) // ГорЖ. 1917. Т. 1; Маяковский В. «Ртутный король», коронованный степью // Веч. Горловка. 2004, 4–5 мая; Нестерцов В. Д., Нестерцова Е. В. Деловая элита Донбасса ХІХ – начала ХХ вв. Д., 2007.

Ю. П. Лавров

Стаття оновлена: 2008