Крутиков Святослав Леонтійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крутиков Святослав Леонтійович

КРУ́ТИКОВ Святослав Леонтійович (19. 05. 1944, Тбілісі) – композитор, живо­писець, графік. Чл. НСКУ (1995), НСКінУ (2005). Навч. у Київ. кон­серваторії (1961–65; викл. Б. Ля­тошинський). Учителював. Від 1964 працював на Ки­їв. студії хронікал.-докум. філь­мів. Від 1980 організовував і ке­рував ан­самблями старовин. му­зики: «Ре­несанс» (нині «Silva Re­rum» при Будинку вчених НАНУ), «Твор­ча лабораторія старовинної музики» при Мист. центрі Києво-Могилян. академії; обидва – Ки­їв), «Camerata taurica» (м. Ялта, АР Крим, припинив існування 1994). Багато інструментів для цих ансамблів виготовив власноруч. Творчості К. притаманні лаконічність, камерність форми, персоналізованість інструм. пар­тій навіть у великих складах, про­тиставлення та синтез медитатив. та «зовн.», сх. і зх., укр. та європ.; різноманітна інструм. палітра – від старовин. інструментів до сучас. електрон. Про ансамблі під кер-вом К. відзнято низку телефільмів на студії «Укртелефільм». К. – автор музики до худож. (зокрема «Сліпий дощ», 1969, реж. В. Гресь; Ґран-Прі «Золота німфа» Мкф короткометраж. фільмів, Монте-Карло, 1970), мультиплікац. («Пригоди Жирафки», реж. І. Гурвич; «Зайченя заблукало»; обидва – 1973; «Пригоди Малюка Гіпопо», 1974; обидва – реж. В. Гончаров), хронікал.-докум. (здебільшого з реж. А. Мікульським) і наук.-популяр. (з реж. Р. Плаховим-Модестовим та М. Бурносом) стрічок. Також працює у галузях жи­вопису та графіки. Тяжіє до абстракції в автор. змішаних техніках. Персон. виставки – у Києві (тричі 2009).

Тв.: кантата «Слово про Ігорів похід» для баса, читця та ансамблю старовин. музики (1985); «Jhana» для 3-х флейт (1965); «Стереомузика»: № 1 – для флей­ти, арфи, фортепіано та дзвіночків (1982), № 2 – для голосу (сопрано) та 10-ти виконавців (1983), № 3 – для со­прано та 18-ти виконавців (1988; обидва – сл. Дж. Кітса мовою оригіналу); «Зупинки на шляху в чотирьох молитвах» для саксофона і квартету флейт (1996); маленькі камерні симф. – «Валерію Шевчуку» (1996), «Два слова» (2002); для клавесина – «П’ять спогадів» (2005); для фортепіано – «Три спа­лахи у громовиці» (1997), «Одинадцять віршів про те саме» (1998); для баритона, фортепіано, скрипки та віолончелі – «Три Арії» (2000, сл. Дж. Кітса мо­вою оригіналу); для гобоя соло в церк. акустиці – «Три Янголи» (2001); «Медитація пам’яті В. Раєвського для аудіо­файлу та скрипки» (2010).

М. Б. Степаненко

Статтю оновлено: 2014