Дальстрой (дальбуд)

ДАЛЬСТРО́Й (ДАЛЬБУ́Д)  — головне управління будівництва на Далекій Півночі, що керувало територіально-виробничим комплексом, в якому використовували працю ув’язнених. Створ. 13 листопада 1931 постановою Ради праці та оборони як держ. трест із дорож. і пром. будівництва у р-ні р. Колима. У квітні 1932 для обслуговування Д. організований Пн.-Сх. виправно-труд. табір. 4 березня 1938 постановою РНК СРСР трест перетворено на Гол. упр. будівництва Далекої Півночі НКВС (від 1946 — МВС) СРСР (від 1939 керівництво знаходилось у м. Магадан). Д. займався розвідкою та видобуванням корисних копалин; здійснював геол.-розвідув. роботи, дорожнє, цивіл. і пром. будівництво, лісозаготівлі; мав власні пром. підприємства, с. госп-во, пароплавство. 1932–36 його об’єкти розташовувались за верхньою і середньою течіями р. Колима з притоками (заг. пл. 400–450 тис. км²). Постановою РНК СРСР від 29 червня 1936 Д. передано бас. річок Колима (з усіма притоками) та Індігірка (з притоками Нера та Мома) заг. пл. до 700 тис. км². На 1951 тер. Д., що складала 3 млн км², включала сучасні Магадан. обл., Чукот. автоном. округ, частину Респ. Саха (Якутія), Хабаров. краю і Камчат. обл. Структура Д. часто змінювалась, але її основу завжди складали гірничопром. і буд. упр. з обслуговуючими їх відділ. Пн.-Сх. виправно-труд. табору (від 1949 — відділ. Упр. Пн.-Сх. виправно-труд. таборів). Золотовидобування Д. складало бл. половини всього видобування золота в СРСР, а в окремі роки навіть більше. 1937 на тер. Д. розпочато видобування олова, вольфраму і кобальту. В роки 2-ї світової війни він забезпечив транспортування бл. половини вантажів, що надійшли до СРСР по ленд-лізу через Далекий Схід. На поч. 1953 Д. мав 465 підприємств (з них 282 пром.) і буд-в, заг. чисельність працюючих сягала 325 тис. осіб. Чисельність ув’язнених в таборах Д. (на 1 січня відповід. року) становила: 11 100 осіб — 1933, 29 659 — 1934, 36 313 — 1935, 48 740 — 1936, 70 414 — 1937, 90 741 — 1938, 138 170 — 1939, 190 309 — 1940, 187 976 — 1941, 177 775 — 1942, 107 775 — 1943, 84 716 — 1944, 93 542 — 1945, 73 060 — 1946, 93 322 — 1947, 106 893 — 1948, 108 685 — 1949, 153 317 — 1950, 182 958 — 1951, 199 726 — 1952, 175 078 — 1953, 108 985 — 1954, 72 177 — 1955. До виправно-труд. таборів Д. 1932–54 прибуло 859 911 ув’язнених, вибуло — 787 734 (з них звільнено — 445 171, померло — 121 256, втекло — 7800). Від 1940 разом із ув’язненими у Д. працювала значна кількість вільнонайманих осіб (1952 чисельність вільнонайманого персоналу становила 146 600 осіб, зокрема понад 23 800 інж.-тех. працівників). Серед них, як і серед ув’язнених, було чимало вихідців з України. Постановою РМ СРСР у березні 1953 Д. із МВС СРСР переданий до Міністерства гірничо-металург. промисловості СРСР, 1954 — до Міністерства кольорової металургії СРСР, хоча працю в’язнів у Д. використовували до 1956. Д. розформовано на поч. 1957. Його очолювали Е. Берзін (1931–37), К. Павлов (1937–39), І. Нікішов (1939–48), І. Петренко (1948–50), І. Мітраков (1950–56), Ю. Чугуєв (1956–57).

Завантажити статтю