Дальстрой (дальбуд) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дальстрой (дальбуд)

ДАЛЬСТРО́Й (ДАЛЬБУ́Д) – головне управління будівництва на Далекій Півночі, що керувало територіально-виробничим комплексом, в якому використовували працю ув’язнених. Створ. 13 листопада 1931 постановою Ради праці та оборони як держ. трест із дорож. і пром. буд-ва у р-ні р. Колима. У квітні 1932 для обслуговування Д. організований Пн.-Сх. виправно-труд. табір. 4 березня 1938 постановою РНК СРСР трест перетворено на Гол. упр. буд-ва Далекої Півночі НКВС (від 1946 – МВС) СРСР (від 1939 кер-во знаходилось у м. Магадан). Д. займався розвідкою та видобуванням корисних копалин; здійснював геол.-розвідув. роботи, дорожнє, цивіл. і пром. буд-во, лісозаготівлі; мав власні пром. підпр-ва, с. госп-во, пароплавство. 1932–36 його об’єкти розташовувались за верхньою і середньою течіями р. Колима з притоками (заг. пл. 400–450 тис. км2). Постановою РНК СРСР від 29 червня 1936 Д. передано бас. річок Колима (з усіма притоками) та Індігірка (з притоками Нера та Мома) заг. пл. до 700 тис. км2. На 1951 тер. Д., що складала 3 млн км2, включала сучасні Магадан. обл., Чукот. автоном. округ, частину Респ. Саха (Якутія), Хабаров. краю і Камчат. обл. Структура Д. часто змінювалась, але її основу завжди складали гірничопром. і буд. упр. з обслуговуючими їх відділ. Пн.-Сх. виправно-труд. табору (від 1949 – відділ. Упр. Пн.-Сх. виправно-труд. таборів). Золотовидобування Д. складало бл. половини всього видобування золота в СРСР, а в окремі роки навіть більше. 1937 на тер. Д. розпочато видобування олова, вольфраму і кобальту. В роки 2-ї світ. війни він забезпечив транспортування бл. половини вантажів, що надійшли до СРСР по ленд-лізу через Далекий Схід. На поч. 1953 Д. мав 465 підпр-в (з них 282 пром.) і буд-в, заг. чисельність працюючих сягала 325 тис. осіб. Чисельність ув’язнених в таборах Д. (на 1 січня відповід. року) становила: 11 100 осіб – 1933, 29 659 – 1934, 36 313 – 1935, 48 740 – 1936, 70 414 – 1937, 90 741 – 1938, 138 170 – 1939, 190 309 – 1940, 187 976 – 1941, 177 775 – 1942, 107 775 – 1943, 84 716 – 1944, 93 542 – 1945, 73 060 – 1946, 93 322 – 1947, 106 893 – 1948, 108 685 – 1949, 153 317 – 1950, 182 958 – 1951, 199 726 – 1952, 175 078 – 1953, 108 985 – 1954, 72 177 – 1955. До виправно-труд. таборів Д. 1932–54 прибуло 859 911 ув’язнених, вибуло – 787 734 (з них звільнено – 445 171, померло – 121 256, втекло – 7800). Від 1940 разом із ув’язненими у Д. працювала значна кількість вільнонайманих осіб (1952 чисельність вільнонайманого персоналу становила 146 600 осіб, зокрема понад 23 800 інж.-тех. працівників). Серед них, як і серед ув’язнених, було чимало вихідців з України. Постановою РМ СРСР у березні 1953 Д. із МВС СРСР переданий до Мін-ва гірничо-металург. пром-сті СРСР, 1954 – до Мін-ва кольорової металургії СРСР, хоча працю в’язнів у Д. використовували до 1956. Д. розформовано на поч. 1957. Його очолювали Е. Берзін (1931–37), К. Павлов (1937–39), І. Нікішов (1939–48), І. Петренко (1948–50), І. Мітраков (1950–56), Ю. Чугуєв (1956–57).

Літ.: Лубянка. Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ. 1917–1991: Справоч. Москва, 2003; Гострест «Дальстрой» // Веч. Магадан. 2006, 16 нояб.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2007