Дальський Володимир Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дальський Володимир Михайлович

ДА́ЛЬСЬКИЙ Володимир Михайлович (справж. – Нестеренко Василь Іванович; 22. 04(05. 05). 1912, м. Нікополь Катеринослав. губ., нині Дніпроп. обл. – 17. 05. 1998, Київ) – актор. Нар. арт. СРСР (1960). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1971). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (1994). Навч. у Київ. муз.-драм. ін-ті (1930–32; викл. І. Чабаненко). Працював у Харків. ТЮГу (1933–38), Харків. укр. драм. театрі ім. Т. Шевченка (1938–41), у театрах Київ. особливого (1941–44), Одес. (1944–54) і Прикарп. (1954–57) військ. округів. 1957–90 – актор Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка. Зіграв ролі у фільмах «Штепсель женить Тарапуньку» (1957, реж. Ю. Березін, Ю. Тимошенко), «НП – Надзвичайна подія» (1958), «Іванна» (обидва – реж. В. Івченко), «Веселка» (реж. М. Літус; обидва – 1959), «Летючий корабель» (реж. М. Юферов, А. Войтецький), «Кров людська – не водиця» (реж. М. Макаренко; обидва – 1960), «Артист з Коханівки» (реж. Г. Ліпшиць), «З днем народження» (реж. М. Маєвська, О. Маслюков; обидва – 1961), «У мертвій петлі» (реж. М. Ільїнський, С. Цибульник), «Ми, двоє мужчин» (реж. Ю. Лисенко; обидва – 1962), «Гадюка» (1965, реж. В. Івченко), «Лада з країни Берендеїв» (1971, реж. А. Буковський; усі – Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка). Виконав. манері Д. притаманне орган. поєднання характерно-комедій., драм. та героїко-трагедій. рис. Автор спогадів «Театральними шляхами» (К., 1981).

Ролі: Мінутка («Переможці» Б. Черкського), Кирило Сергійович, Іларіон Гроза («Пам’ять серця», «Сторінки щоденника» О. Корнійчука), Курослєпов, Щасливцев («Гаряче серце», «Ліс» О. Островського), Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Мартин Боруля (однойм. п’єса І. Карпенка-Карого), Сиплий («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Шаула («Свіччине весілля» І. Кочерги).

Літ.: Снєгірьова Н. М. Володимир Михайлович Дальський. К., 1965; Панкратьев С. Легенда украинской сцены // Киев. вестник. 2005, 13 дек.

В. М. Гайдабура

Стаття оновлена: 2007